Державою, яка не одразу «вписалась» в слухняний концерт сталінських сателітів, була Чехословаччина. Стійкість демократичних традицій, відданість конституційним нормам призвели до того, що президент Че- хословаччини Едуард Бенеш та коаліційний уряд, куди поряд з комуністами входили ще довоєнні демократичні політики Томаш Масарік та ще 11 міністрів, на відміну від інших країн, звільнених від фашистських окупантів Радянською Армією, утримували в Чехословаччині демократичний режим. На початку 1948 р. голова уряду лідер компартії Чехословаччини Клімент Готвальд та інші комуністи в уряді та на інших керівних постах, особливо в органах безпеки, з санкції радянського керівництва зуміли скинути прибічників демократичного режиму. 24-25лютого 1948р. в Празі відбувся соціалістичний державний переворот, в результаті якого влада в Чехословаччині повністю перейшла до компартії. Країна, як і її сусіди, перетворилась на радянського сателіта.
7 жовтня 1949 р. до країн народної демократії приєдналась щойно створена Німецька Демократична Республіка (НДР).
Отже, на західних кордонах СРСР створилась досить широка смуга з країн народної демократії, де влада знаходилась в руках комуністів, керівники яких були ставлениками СРСР. Юридичне об’єднання соціалістичного блоку йшло паралельно з його фактичним створенням. Початкова форма звелась до укладення Радянським Союзом з кожною з країн-сателітів та країнами-сателітами між собою договорів, що носили назву «Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомо- гу»
. Ці однотипні двосторонні договори спочатку і створили блок, який склав європейську соціалістичну систему.
Політика СРСР щодо Ірану
Оскільки під час другої світової війни в Ірані розгортали активну діяльність гітлерівські спецслужби, СРСР і Великобританія за спільною домовленістю 25 серпня 1941 р. ввели в Іран війська: радянські — в північну частину країни, британські — в південну. З зобов’язанням після закінчення війни вивести їх з Ірану.
Іран — багата на нафту країна, де давно порядкувала Англо-ірансь- ка нафтова компанія і де велося підспудне суперництво за нафту між Великобританією і Сполученими Штатами. Навесні 1944 р, американці зробили спробу потіснити в іранському нафтовому бізнесі британців, які фактично монополізували там здобич нафти.
Оскільки Іран був сусідньою з СРСР державою, з якою у північного сусіда давно склалися дружні стосунки, до того ж в Ірані тоді знаходились радянські війська, то Радянський Союз зажадав взяти свою частку з нафтових багатств Ірану. Але з перших спроб ні американська, ні радянська сторони успіху не здобули.
З метою тиску на іранський уряд СРСР в призначений час після війни свої війська з країни не вивів, посилаючись на радянсько-іранський договір від 20 лютого 1921 р.
За допомогою прокомуністичної партії «Туде» в іранському Азербайджані було організовано повстання, внаслідок якого 12 грудня 1945 р. там було проголошено «Автономну Республіку Азербайджан», де було створено «Народну армію», розпочаті соціалістичні перетворення. В Західному Азербайджані була окремо створена «Народна курдська республіка». 23 квітня 1946 р. азербайджанська та курдська республіки підписали з СРСР договір про воєнний союз і дружбу.
Англія і США протестували, ставили питання в Раді Безпеки ООН — марно! 4 квітня 1946 р. СРСР уклав з Іраном договір, за яким виводив свої війська з Ірану, а в Ірані створювалась «Ірансько-радянська нафтова компанія», де 51% акцій належали СРСР, а 49% — Ірану. Іранський уряд мав рахуватись із новоствореними на півночі країни державними утвореннями. Здавалось, Радянський Союз домігся свого. Радянські війська було виведено з Ірану.
Проте Заходу вдалося ліквідувати радянські успіхи. Англія організувала широке повстання південних племен проти партії «Туде»
» следующая страница »
1 ... 16 17 18 19 20 2122 23 24 25 26 ... 187