Румунські війська обмежувались 120 тис. чол., сили ППО — 5 тис., флоту — 5 тис. (15 тис. тонн тоннажу), авіація — 3 тис. (100 бойових літаків). Іноземні війська з Румунії виводились, радянські війська мали право залишитись «для забезпечення комунікацій з радянською зоною окупації в Австрії».
Румунія мала сплатити репарації Радянському Союзу в сумі 300 млн дол. Власність країн-переможниць на території Румунії поверталась їм або за неї виплачувалась компенсація.
Мирний договір з Угорщиною враховував, що хортистська Угорщина (в жовтні 1944 р. німці замінили Хорті на Салаші) була останнім і най- впертішим сателітом Німеччини, долати опір якої радянським військам було особливо тяжко. Територіальний устрій Угорщини базувався на анулюванні ухвали першого Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р., за якою Гітлер віддав Угорщині всю південну частину Словаччини. Вона з кількома угорськими селищами поверталась Чехословаччині. Договір фіксував входження Закарпаття до УРСР (звичайно, у складі СРСР). Кордони Угорщини з Австрією і Югославією відновлювались у тому стані, в якому вони були на 1 січня 1938 р.
Збройні сили Угорщини (сухопутні, ППО та річкового флоту) обмежились 65 тис. чол., авіація — 5 тис. (70 бойових літаків). Іноземні збройні сили виводились з Угорщини. СРСР мав зберегти на території Угорщини таку кількість військ, скільки було потрібно для збереження лінії зв’язку з радянською зоною окупації в Австрії.
Угорщина мала сплатити 300 млн дол. репарації, з них — СРСР — 200 млн дол. і Чехословаччині та Югославії — 100 млн дол.
Мирний договір з Фінляндією, не дивлячись на те, що Фінляндія у вересні 1944 р. порвала з Німеччино і 19 вересня підписала перемир’я з СРСР, було суворим. Він відновлював умови радянсько-фінського договору від 12 березня 1940 р. і додатково передбачав передачу Радянському Союзу району Петсамо на півночі, що створювало спільний кордон між СРСР та Норвегією, хоч позбавляло Фінляндію виходу до Північного Льодовитого океану. СРСР відмовився від півострова Ханко (був переданий в оренду Радянському Союзу в 1940 р.), але домігся надання йому в оренду на 50 років з оплатою в 5 млн фінських марок щорічно островів Порккала-Удд та вузької смуги у Фінський затоці, які мали неабияке стратегічне значення. В цілому Фінляндія втратила 43700 кв. км території. Аландські острови залишалися демілітаризованими.
Збройні сили Фінляндії обмежувались: сухопутні сили — 34 тис. чол., флот — 4,5 тис. чол. (10 тис. тонажу), авіація — 3 тис. чол. (60 бойових літаків).
Фінляндія мала сплатити СРСР чималі репарації.
Мирний договір з Італією відображав наявність вже серйозних розбіжностей між переможцями. Претензії Франції щодо Італії виявились досить скромними: вони обмежились передачею Франції в чотирьох місцях невеличких клаптиків італійської території вздовж франко-іта- лійського кордону з метою його вирівнювання. Таким чином, територія Італії залишилась майже в межах на 1 січня 1938 р. Більше складнощів було на півдні: острови Родос та Додеканес передавались Греції, спірними залишались території «вільної зони Трієст». Під час війни ця територія була зайнята військами Югославії, але вони були витиснуті звідти англо-американцями, які зайняли більшу частину цієї території з містом і портом Трієст, так звану «зону А». Югослави змушені були задовольнитись меншою частиною — «зоною Б». Тепер обидві зони отримували міжнародний статус. Подальшу долю «вільної зони Трієст» мала вирішувати Рада Безпеки ООН.
Проте та не змогла досягти згоди щодо призначення губернатора Трієсту. Отже, становище в обох зонах залишалось попереднім. 20 травня 1948 р. три західні уряди — французький, британський та американський звернулись до СРСР з «Тристоронньою декларацією», пропонуючи віддати «вільну територію Трієст» Італії. Югославія була категорично проти і СРСР відмовився. Внаслідок цього там на тривалий час збереглась окупація вказаних держав.
» следующая страница »
1 ... 13 14 15 16 17 1819 20 21 22 23 ... 187