Міграція та вивезення капіталу. Вивезення капіталу являє собою розміщення капіталу за кордоном з метою систематичного отримання додаткового прибутку за рахунок використання місцевих виробничих, матеріальних та трудових ресурсів. Якщо при продажу товарів внаслідок нееквівалентного обміну привласнюється частина прибутку, створеного в іншій країні, і йде однократна реалізація прибутку, то при вивезенні капіталу прибуток привласнюється безперервно доти, доки 134
розміщений капітал знаходиться у власності іноземних компаній. Сучасне світове господарство та міжнародні економічні відносини характеризуються посиленням вивозу та міграцією капіталу.
Процес інтенсифікації вивезення капіталу на сьогоднішній день визначається такими факторами:
1) розвитком світового ринку та втягуванням в нього все більшої кількості країн;
2) подальшою концентрацією та централізацією капіталу в національних економіках;
3) перенагромадженням капіталу на національних ринках позичкового капіталу промислово розвинутих країн;
4) зацікавленістю окремих країн в припливі іноземних капіталів внаслідок нестачі внутрішнього капіталу.
Основними рисами вивезення капіталу на сучасному етапі є його міграція як в країни, що розвиваються, так і в розвинуті країни. При цьому з 70-х рр. посилилась тенденція до вивезення капіталу в розвинуті країни (США, Західну Європу, Японію і навпаки), що пов’язано в основному з відсутністю серйозних економічних та політичних потрясінь. Іншими рисами вивезення капіталу продовжують залишатись воєнно-політичні аспекти, широка державна підтримка, посилення панування транснаціональних корпорацій, наявність нееквівалентного обміну, періодичні валютно-фінансові потрясіння, що призводять до швидкої міграції капіталу в ту чи іншу країни. Останнє доволі яскраво підтверджує азіатська фінансова криза на кінці 1997 р., а також її продовження в 1998—1999 рр.
Основною формою вивезення капіталу залишаються вивезення функціонуючого позичкового капіталу, що здійснюється у вигляді вкладень у промисловість, торгівлю, транспорт. При цьому існують прямі вкладення (інвестиції), які дають право контролю і портфельні, що забезпечують лише участь у розподілі прибутків, а не контроль підприємницької діяльності. Формою доходу може бути прибуток або прибуток у вигляді дивідендів. Друга форма міграції — вивезення позичкового капіталу, який вирізняється термінами, призначенням, характером забезпечення та суб’єкта. Вивезення позичкового капіталу здійснюється у вигляді міжнародних позичок на різні терміни, що надаються як приватним сектором, так і державами, і в формі вкладень у цінні папери (акції та облігації). Причому облігаційні позички та міжнародні кредити мають як виробничий, так і невиробничий характер. В свою чергу міжнародний короткотерміновий кредит виступає
у вигляді комерційного, банківського кредитів, а також поточних рахунків у іноземних банках (залучення грошових коштів інших країн). Як і раніше, основними експортерами капіталу є промислово розвинуті країни, передусім Великої вісімки, а основними імпортерами — країни, що розвиваються, держави з перехідною економікою Центральної та Східної Європи, а також деякі промислово розвинуті країни Європи, Америки та Азії.
Міжнародна міграція робочої сили. Міграція робочої сили є однією з важливих форм міжнародних економічних відносин в сучасних умовах. Внутрішні ринки робочої сили одних країн є внутрішніми джерелами поповнення армії найманої праці інших держав. У сферу світового ринку робочої сили потрапляє лише та частина найманих працівників, що вимушена продавати свою робочу силу за кордоном.
Наявність світового ринку робочої сили зумовлена міжнародною міграцією працюючих, тобто взаємопересічним потоком міграції (виїзду з країн) та імміграції (в’їзд в країну). Міжнародна міграція робочої сили — рух осіб найманої праці через державні кордони в пошуках роботи. При виїзді з своєї країни працівник є емігрантом, а при в’їзді в іншу — іммігрантом. Головна причина переміщення найманої робочої сили полягає в коливанні попиту на неї з боку різноманітних сфер ринкової економіки в особі приватного та державного секторів. Нерівномірність накопичення капіталу в різних країнах викликає необхідність міжнародного обміну робочою силою. Цей обмін, зазвичай, виникає стихійно, відображає реакцію на зміни потреб у капіталі. Ряд західних економістів, що стоять на позиціях мальтузіанства, називають причиною міграції тиск «надлишкового населення» на виробничі сили. Певною мірою таке трактування прийнятне для країн, що розвиваються, де зростання виробничих сил відстає від приросту населення за рахунок високої народжуваності. В той же час «надлишкове перенаселення» в розвинутих країнах зумовлене виштовхуванням робітників з виробництва, а міграція — нерівномірністю попиту на найману працю. Тому накопичення капіталу може створювати джерела міграції і визначати напрямок потоків. В цілому стихійне перекидання надлишкової робочої сили з одної ланки світового господарства в інші уособлює нерівномірність розвитку ринкової економіки.
» следующая страница »
1 ... 73 74 75 76 77 7879 80 81 82 83 ... 215