надавалися пільги для іноземних і місцевих фірм, що розробляють і випускають наукомістку продукцію.
Поштовх для розвитку отримали електронна і електротехнічна промисловість, металооброблення, автомобілебудування, хімічна промисловість, суднобудування, авіаційна і навіть аерокосмічна промисловість. Економіки поступово переорієнтовуються з виробництва товарів масового попиту на високотехнологічні товари та їх компоненти промислового призначення.
Латиноамериканські країни на другому етапі індустріалізації фактично не змогли забезпечити випереджальне зростання експорту. У результаті темпи економічного зростання виявилися недостатніми для вирішення внутрішньоекономічних проблем. Всю увагу уряди цих країн перенесли на внутрішньоорієнтовану економічну політику, розвиваючи свою промисловість для задоволення внутрішнього попиту з використанням високих торговельних бар’єрів. Це негативно вплинуло на конкурентоспроможність продукції латиноамериканських НІК і зменшило у результаті їхні можливості щодо обслуговування свого величезного зовнішнього боргу, більша частина якого «проїдалася», а не йшла на виробничі інвестиції. Ситуацію погіршили високі відсоткові ставки долара, що ще більше підвищили вимоги з обслуговування боргу цих країн, глибока рецесія того часу в США, яка спричинила зниження попиту на експорт латиноамериканських країн і відповідно зниження цін на нього. Це призвело до того, що платежі з обслуговування зовнішнього боргу НІК латиноамериканського регіону різко зросли щодо експортних надходжень. За такої політики технологічне відставання країн значно посилювалося.
За допомогою міжнародних фінансових організацій та інвестицій США почався прогрес реформування економіки латиноамериканських країн і реструктуризація боргу. Все це разом дало змогу подолати кризу.
Успіх економічного зростання азіатських НІК дав змогу виділити важливі складові раціональної стратегії розвитку цих країн. Серед них, окрім вже зазначеної експортоорієнтованої політики, обмежена роль уряду, підвищена увага до інвестування в людину, турбота про зростання рівня життя населення тощо.
Розвиток людського капіталу зробив вирішальний внесок в економічний успіх Азії. Економіки регіону інвестували кошти у загальну початкову та середню освіту, одночасно розвиваючи свій науковий та інженерний потенціал. У результаті місцева робоча сила пристосована до роботи зі щораз складнішими технологічними процесами. Підвищилась увага до освіти жінок поряд з освітою чоловіків. Значно зменшилися до 15—20% витрати в ВВП.
Досвід зростання «нових індустріальних країн» Південно-Східної Азії продемонстрував на практиці прямий зв’язок між зростанням і рівністю у доходах. Традиційні теорії стверджували, що нерівність потрібна для стимулювання економічного зростання, тому що останнє вимагає заощаджень, а багаті заощаджують більше, ніж бідні. У таких теоріях також доводилося, що нерівність збільшується на ранніх стадіях зростання, коли розрив у доходах з’являється між робітниками у новому промисловому секторі й тими, хто залишився у традиційному аграрному. І зрештою, бідні повинні виграти від національного зростання.
Заперечуючи зазначені теорії, кілька східноазіатських країн досяг- ли успіху в прискореному зростанні, не лише зберігаючи справедливіший розподіл доходів, ніж багато інших країн, але й фактично зменшуючи нерівність.
Усі зазначені вище чинники та причини призвели до того, що група азіатських «нових індустріальних країн» досягла рівня, коли в економіках країн спостерігаються явища, властиві зрілішим стадіям розвитку — індустріальній та постіндустріальній.
У деяких з найрозвиненіших «нових індустріальних країн» з’явилася тенденція до зменшення у структурі ВВП питомої ваги промисловості на користь збільшення частки сфери послуг, торгівлі й кредитно-фінансової діяльності.
» следующая страница »
1 ... 34 35 36 37 38 3940 41 42 43 44 ... 215