Елемент має одну чи декілька властивостей, і кожна з них буде використана в системі або буде потенційною для функціонального використання. Кожна з властивостей елемента може бути умовою для входження його в систему, у якій вона проявиться.
Властивості елементів визначають їх місце у внутрішній організації системи. Вони розвиваються в рамках системи та підкоряються умовам її функціонування, видозмінюючись в процесі розвитку чи під керуючим впливом.
Елементи функціонують і розвиваються в рамках системи, і тому їх властивості підпорядковані властивостям системи в цілому. Саме ці цілі системи визначають конкретну форму існування елементів як її власної частини. Отже, структурна автономність кожного елемента — одна з її ознак.
Функціонування системи відбувається нормально лише у випадку органічної і гармонічної взаємодії всіх її елементів, незважаючи на те, що кожен з них відіграє самостійну роль у реалізації цілей системи.
Тому, елемент чи підсистема — це деяка відособлена частина системи, і саме структуроутворююча її частина, оскільки всі елементи знаходяться у певній ієрархічній залежності.
Специфічні властивості підсистем знаходять своє вираження в їх функціях, що представляють собою певні дії, які можуть проявлятися лише при наявності іншого елемента, здатного в силу сумісності з ним сприймати і перетворювати цей вплив. Тільки на цій основі можлива взаємодія елементів і підсистем.
Звідси — функціональна специфічність є іншою системною ознакою виділення підсистем і елементів. У залежності від конкретних умов кожний з елементів по черзі може виконувати функцію дії або функцію сприйняття.
Свою функцію та призначення елемент чи підсистема може виконати тільки за умови взаємодії з іншими елементами. Ефективність цієї взаємодії буде підвищуватись при збільшенні упорядкованості та організованості взаємозв’язків елементів.
Отже, впорядкований взаємозв’язок елементів, підсистем і системи із середовищем на основі функціональної інтегративності також є системною ознакою виділення підсистем.
Таким чином, розглянувши особливості елементів і підсистем, які утворюють системи, слід зазначити найбільш важливі системні ознаки їх виділення. Ними є:
1) структурна автономність кожного елемента підсистеми;
2)різна природа елементів, що складають підсистеми;
3) функціональна специфічність підсистем;
4) впорядкований взаємозв’язок елементів підсистем і самих підсистем із середовищем на основі функціональної інтегративності.
Звідси випливає, що система — це не просто сума її елементів, а ціле, що володіє іншими якостями, ніж складові її елементи.
Системний підхід є засобом вирішення складних і при цьому не дуже чітко визначених проблем, коли необхідно організувати використання великого обсягу ресурсів. Як правило, рішення таких проблем проводить група кваліфікованих експертів (тобто тих, хто розробляє системи) і фахівців (експертів по методах і компонентах). Вони вивчають всі обставини в заданий період часу і формулюють проблему [139, с. 139 — 141].
Саме це має вирішальне значення, оскільки на основі зазначеної у самому формулюванні проблеми встановлюється мета системи. Якщо суть проблеми визначена неправильно, а мета системи встановлена помилково, система функціонувати не буде. Для створення ефективної системи необхідно мати представлення про системний підхід. Системний підхід є процесом творчим, що забезпечує зосередження уваги насамперед на цілях, а потім уже на методах їхнього досягнення. Остаточний вид системи в значній мірі залежить від оригінальності та творчих здібностей окремих осіб, що беруть участь у побудові системи.
В основі системного підходу лежать наукові методи. За допомогою теорії визначається методологія рішення, а різні дані забезпечують одержання різних рішень. Теорія системного підходу базується на багатьох дисциплінах.
» следующая страница »
1 ... 25 26 27 28 29 3031 32 33 34 35 ... 445