2. Остання третина XVIII ст. Розквіт класичної політичної школи - економічна система А. Сміта викладена у його праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.).
3. Перша половина XIX ст. Розвиток ідейної спадщини А. Смі- та вченими Т. Мальтусом і Д. Рі- кардо (Англія), Ж.-Б. Сеєм і С. Сіс- монді (Франція), Г.-Ч. Кері (США).
4. Друга половина XIX ст. Завершальний етап. Дж.С. Мілль (“Основи політичної економії”, 1848 р.) і К. Маркс (“Капітал”) узагальнили найкращі досягнення школи.
Предметом дослідження виступають закономірності зростання дохідності у сфері виробництва.
Вільям Петті (1623-1687 рр.) - основоположник класичної політичної економії в Англії. Одна з його праць - “Політична арифметика” (1576 р.). Предметом дослідження політекономії вважає зростання багатства у сфері матеріального виробництва, сфері обігу, яка на його думку забезпечує розподіл багатства. В. Петті є засновником трудової теорії вартості, він перший в Європі дійшов висновку, що джерелом вартості є праця. Вартість В. Петті називає “природною ціною”. Це праця, витрачена на виробництво золота та срібла. Земля поряд з працею є джерелом вартості, яка визначається заробітною платою. Остання становить ціну праці та залежить від об’ єктивних чинників, а не суб’єктивних рішень підприємця чи влади. Прибуток у розумінні
В. Петті - це та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати і витрат на насіння, тобто прибуток зводиться до ренти. В. Петті вперше запровадив поняття диференційної земельної ренти, причини існування якої вбачав в різній родючості і місцезнаходженні землі. Позичковий процент - це дохід, похідний від земельної ренти.
Засновником класичної політекономії у Франції був П’єр Буагільбер (1646-1714 рр.). “Система” Буагільбера є серією реформ буржуазно-демократичного характеру. При цьому Буагільбер виступає не стільки як виразник інтересів міської буржуазії, скільки як захисник селянства. “Система” складалася із трьох основних напрямів:
1) Буагільбер вважав за необхідне провести велику податкову реформу, замінивши регресивну систему прогресивною, або пропорційним оподаткуванням;
2) він пропонував звільнити внутрішню торгівлю від обмежень, що викличе розширення внутрішнього ринку, зростання поділу праці, посилення обігу товарів і грошей;
3) французький економіст вимагав ввести вільний ринок зерна і не стримувати природне підвищення цін на нього, тобто економіка буде краще розвиватися в умовах вільної конкуренції.
У своїх працях П. Буагільбер приділяв найбільше уваги проблемам розвитку сільськогосподарського виробництва, в якому вбачав основу економічного зростання і багатства держави.
Внесок П. Буагільбера в розвиток економічної науки такий:
- його твори стали теоретико-методологічною основою формування “французької школи” наукової політичної економії;
- він обґрунтував трудову теорію вартості через аналіз механізму мінових відносин між товарами на ринку з урахуванням кількості затраченої праці або робочого часу;
- найважливішою умовою економічної рівноваги і прогресу є пропорційні або нормальні ціни, тобто ціни, які забезпечують покриття витрат виробництва, певний прибуток і чистий дохід;
- вважав, що за допомогою вільної конкуренції встановлюються вірні пропорції у розподілі праці між галузями виробництва;
- розрізняв “істинну вартість”, в основі якої лежить кількість затраченої праці, і ринкову ціну, яка відхиляється від вартості внаслідок обігу грошей, що опосередковують обмін товарів.
» следующая страница »
1 ... 14 15 16 17 18 1920 21 22 23 24 ... 100