1. Інтернаціоналізація економіки як основа формування всесвітнього господарства
Розмаїття суспільного розвитку дає дуже строкату картину різнорідного і водночас взаємозалежного світу. Як стійка тенденція світового розвитку виявляється посилення впливу наростаючого єднання світу на національно-державну специфіку країн. Однією з найважливіших сфер прояву наростаючої взаємозалежності держав виступають міжнародні економічні відносини. Економічні зв’язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, розв’язуючи проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв’язки переросли рамки зовнішньої торгівлі і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що торкаються інтересів усіх держав світу.
Для України необхідність визначення свого місця у світовій економіці є одним з найважливіших і дуже складних завдань. Як складова частина радянської економіки, українська була орієнтована на частку в міжнародному поділі праці переважно серед країн-членів РЕВ. Особливістю цього інтеграційного угруповання було планово-централізоване регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Це дозволяло захищати національні економіки від криз світового ринку, але одночасно позбавляло можливості постійно об’єктивно оцінювати рівень ефективності національного виробництва. Закономірний наслідок таких штучних умов існування—відставання від світових інтеграційних процесів, по суті, випадання з системи світогосподарських зв’язків.
Перенесення орієнтирів у зовнішньоекономічній сфері від завдань, що диктуються державним планом, до вимог і запитів світового ринку при найтяжчій кризі на ринку внутрішньому—завдання надзвичайно складне. Вирішувати його
449
доводиться в умовах розпаду старих зовнішньоекономічних зв’язків. Але необхідність перебудови шляхів активної взаємодії зі світовим господарством сумніву не викликає. Наші труднощі зайвий раз підкреслюють необхідність уважно вивчати світовий досвід. Тим більше, що шлях від економіки замкнутої до економіки відкритоїдовелося в різний час пройти багатьом країнам світу, включаючи і ті, що нині є лідерами світового економічного розвитку.
Світове співтовариство містить у собі понад 160 національних, формально незалежних і самостійних економічних суб’єктів, кожний із яких спроможний впливати на напрямки розвитку. Всі країни мають свою історико-географ- ічну, національну, релігійну і соціально-політичну специфіку, що в найрізноманітніших формах відбивається в соціально-економічних особливостях розвитку даної країни.
Світ поділений на різноманітні соціально-економічні системи, міжнародні угрупування, що відрізняються один від одного цілями, механізмами функціонування, ефективністю дії цих механізмів. Класифікація країн світового співтовариства провадиться на основі різноманітних критеріїв. Донедавна в нашій літературі світове співтовариство ділилося на світ соціалізму, світ капіталізму і “третій світ”. Конфронтаційний, по суті, розподіл підтримувався і тезою про основний зміст епохи як періоду переходу від капіталізму до соціалізму. Відмова від ідеологізованої диференціації світу, від “боротьби двох систем” не усуває проблему різнорідності країн світового співтовариства.
При найзагальнішому підході до класифікації країн світового співтовариства можна виділити три групи держав відповідно до специфіки господарських систем — країни з розвинутою економікою,країни, в яких розвивається ринкова економіка і країни з неринковою економікою; три групи за рівнем розви- нутості (низько-, середньо-, високорозвинені); нові індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії і Латинської Америки; високоприбуткові, нафтоекспор- туючі (Саудівська Аравія, Кувейт і ін.); найменш розвинуті країни (НРК), у тому числі найбідніші країни світу (Чад, Бангладеш, Ефіопія); різноманітні регіональні спілки й інтеграційні угруповання.
» следующая страница »
1 ... 346 347 348 349 350 351352 353 354 355 356 ... 384