Економічна теорія

В усіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьо­ма гілками влади. Створюють спеціальні державні структури, які виконують масштабну роботу щодо:

IV.    Розробки законодавства та підзаконних актів стосовно функціонуван­ня ринку цінних паперів і контролю за їх виконанням;

V.    Видачі великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів;

VI.    Організації реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку;

VII.     Забезпечення відкритості інформації про емітентів;

VIII.     Захисту інтересів великої кількості інвесторів тощо.

Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги,

має винятково складну і суперечливу структуру державних органів, які здійсню­ють його регулювання. Ця складність пов’язана , по-перше, з тим, що в Україні 412

формується змішана (банківська та небанківська) модель ринку, і тому в ролі регулюючих організацій поряд з небанківськими державними органами висту­пає Національний банк. А по-друге, особливістю українського фондового ринку є те, що першопричиною його формування була необхідність обслуговування масштабних процесів приватизації, в ході якої численні державні підприєм­ства перетворюються в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фон­ди, здійснюється у великих масштабах первісне розміщення акцій приватизо­ваних підприємств. Усе це вимагає активного втручання в регулювання ринку цінних паперів Фонду державного майна України. Тому зараз згідно з чинним законодавством функції державного регулювання фондового ринку розподі­лені між різними міністерствами та відомствами.

Становлення фондового ринку в Україні повинно розглядатись у контексті із загальним процесом соціально-економічних та політичних реформ, які на сьогодні тривають. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ре­сурси.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 1996р.”

 фондовий ринок розглядається як важ­ливий механізм підтримання сприятливого інвестиційного клімату та інтегру­вання українських фондових інструментів у міжнародні фондові ринки. Тобто питання полягає не в тому, чи повинна держава проводити активну політику щодо забезпечення розвитку фондового ринку, а в тому, як це робити, які заходи і в якій послідовності необхідно здійснювати для реалізації цієї політики.

Безперечно, що на ефективності цієї політики значною мірою познача­ються методи та форми регулювання фондового ринку, які застосовуються дер­жавою. У розвиток українського фондового ринку вже закладено значне підгрунтя; за цілим рядом ознак, зокрема, за моделями функціонування та ре­гулювання він наближається до розвинутих фондових ринків світу. За всієї су­перечливості оцінок результатів приватизації в Україні є очевидним те, що вона (приватизація) привела до створення такої структури власності на фінансові активи, яка нагадує собою структуру акціонерного капіталу в економічно роз­винутих країнах.

Досліджуючи процес формування єдиної державної політики на фондо­вому ринку в Україні протягом 1991-1999 рр., українські автори виділяють

 ряд основоположних принципів, на яких започатковується ця політика. Найголов­нішим з них є принцип першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України,

який випливає із загальної універсальної регулюючої функції держави щодо захисту прав, інтересів громадян та учасників ринку і базується на необхідності забезпечити відтворювальні процеси в економіці країни.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 317 318 319 320 321 322323 324 325 326 327  ... 384