Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів

.

У міжнародній практиці налічується понад два десятки різновидів вільних економічних зон. За матеріалами ООН, розрізнюють такі їх види: безмитні торгові зони (порти, склади, транзитні зони), митні зони на підприємствах, експортні виробничі зони (промислові, туристські, ре­креаційні), імпортні виробничі зони, зони із заміщенням імпорту, банківські та страхові безмитні зони, зони технологічного розвитку (тех­нопарки, технополіси, технопорти), комплексні зони

.

Тільки у США діє близько 300 вільних економічних зон, до яких входять деякі частини територій Нью-Йорка, Чикаго, Сан-Франциско, Бостона та багатьох інших міст. У ряді держав створення ВЕЗ було підпо­рядковане завданням реалізації загальної економічної стратегії — здійснен­

ню курсу на розбудову експортноорієнтованої економіки, який не тільки дозволив сформувати якісно новий господарський комплекс і здійснити структурну перебудову, а й дати поштовх до переходу на засади неоеконо- мічного зростання. До таких країн належать країни Південно-Східної Азії: Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Китай та ін. З країн, які розвива­ються, вільні зони найбільш поширені у Мексиці, Шрі-Ланці, Ямайці, Тринідаді і Тобаго, Гані, Об’єднаних Арабських Еміратах.

Активними прихильниками ВЕЗ нині є уряди Китаю, Угорщини, Польщі та Росії. Особливо значних успіхів у розвитку цих зон досягнуто у Китаї, де налічується 5 великих спеціальних економічних зон, 14 так званих відкритих міст та майже 10 зон економічного та науково-техніч­ного розвитку

.

У теорії та практиці створення ВЕЗ вирізняються два підходи: тери­торіальний та функціональний (режимний). Згідно з першим підходом ВЕЗ є конкретно означеною територією з певним режимом функціону­вання з ізольованим кордоном. Така територія має своє власне митне і податкове законодавство та пільговий режим для іноземного інвестуван­ня. За другим підходом — функціональним — підприємства та організації, які знаходяться на спільній території країни, мають свій локальний пільго­вий режим оподаткування, фінансування, матеріально-технічного поста­чання.

Надумку фахівців

, механізми функціонування ВЕЗ у країнах з транс­формаційними процесами дають змогу вирішувати дві основні групи зав­дань:

•      створювати регіональні та функціональні механізми реальних рин­кових відносин та структур у переважно неринковій економіці за рахунок розвитку нових форм власності і відповідних організаційних структур на мікро- та макрорівнях, забезпечення самостійності і незалежності в діяль­ності суб’єктів господарювання, децентралізації системи управління еко­номікою тощо;

•      налагоджувати і відпрацьовувати захищені державою зовнішньо­економічні зв’язки у їх найбільш зрілих формах, насамперед через спільну з іноземними партнерами інвестиційно-підприємницьку діяльність.

Для виконання цих завдань для ВЕЗ формується спеціальний режим господарювання, який передбачає:

•      пільговий режим та рівень оподаткування, формування спеціаль­них валютно-фінансових умов, банківсько-кредитне забезпечення, си­стему страхування, умови здійснення окремих видів платежів та систему державного інвестування;

•      систему державних гарантій у відповідності із законами про інвес­тиційну діяльність та іноземні інвестиції (право на вивезення прибутку та капіталу, інвестованого у ВЕЗ, за межі зони та держави);

•      економічну самостійність господарської діяльності підприємств, які працюють на території ВЕЗ, з добровільним (на конкурентній основі) їх включенням у систему держзамовлень;

•      контрактну систему працевлаштування, організацію оплати праці та соціального страхування на умовах, не гірших, ніж передбачено чин­ним законодавством України;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 193 194 195 196 197 198199 200 201 202 203  ... 350