Вексельні авалі та резервні акредитиви («стенд-бай»), які по суті також є гарантіями, за інших умов є більш доцільними, так як вони регулюються міжнародними законами і правилами, яких дотримуються більшість країн.
2. Лізингові операції банків
Особливості та переваги лізингу сприяли значному його поширенню у світовій економіці, тобто лізинг давно перейшов національні кордони. Це спонукало законодавців встановити загальні підходи до організації лізингу як міжнародної фінансової угоди. Результатом цих зусиль стала Отавсь- ка конвенція з міжнародної фінансової оренди обладнання від 28 травня 1988 р.
Оренда стала реальною альтернативою купівлі лише в другій половині XX ст., коли з’явилися фірми, які спеціалізувалися на даному сегменті бізнесу — лізингові фірми.
На відміну від традиційної оренди, лізинг — це складна фінансова операція, що відображає орендні відносини, елементи кредитного фінансування під заставу, розрахунки за борговими зобов’язаннями та інші фінансові й правові відносини.
У лізингу задіяно як мінімум три суб’єкти відносин — лізингоотриму- вач (будь-яка фірма), лізингодавець (лізингова компанія) і банк. До цих суб’єктів часто додаються страхові, сервісні, ділерські та інші компанії.
Лізинг — господарська операція, за якою суб’єкт підприємницької діяльності (лізингодавець) передає матеріальні цінності іншому суб’єкту підприємницької діяльності (лізингоодержувачу) у користування за плату для провадження підприємницької діяльності.
Лізинговий кредит — відносини між юридичними особами, які виникають при оренді майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди (див дод. 12). Лізинг є формою майнового кредиту, де виділяють об’єкт і суб’єкт.
Об’єкт лізингу — будь-яке майно, яке належить до основних засобів і не заборонено до вільного обігу на ринку: машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будівлі, споруди, системи телекомунікацій тощо.
Суб’єкти лізингу: лізингодавець — банк або суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду; користувач — суб’єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах; виробник — підприємство, організація та інші суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних
цінностей. Існує два способи здійснення лізингових операцій банком.
Для здійснення лізингової операції банк купує за власні кошти об’єкти лізингу. Також банк може бути засновником або співзасновником спеціалізованої лізингової компанії, через яку здійснюватиме лізингові операції.
Рішення про здійснення лізингової операції незалежно від суми договору переважно приймається Правлінням комерційного банку.
Лізингові операції традиційно поділяються за такими критеріями (див. рис. 13.2). У міжнародній практиці розповсюджений зворотний лізинг. Це система взаємопов’язаних угод, при яких фірма — власник землі, будівель або обладнання продає цю власність фінансовому інституту з одночасним оформленням довгострокової оренди своєї власності на умовах фінансового лізингу.
Лізингова операція передбачає укладення відповідної угоди. Договір лізингу укладається у формі двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізин- гоодержувачем або багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізин- гоодержувача, постачальника (інших учасників).
Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.
У договорі лізингу обов’язково зазначаються : вид лізингу; найменування сторін; об’єкт лізингу;
строк, на який укладається договір;
вартість основних засобів за домовленістю сторін;
розмір та порядок сплати лізингових платежів;
» следующая страница »
1 ... 229 230 231 232 233 234235 236 237 238 239 ... 278