Банківська справа

Вексельні авалі та резервні акредитиви («стенд-бай»), які по суті також є гарантіями, за інших умов є більш доцільними, так як вони регулюються міжнародними законами і правилами, яких дотримуються більшість країн.

2.   Лізингові операції банків

Особливості та переваги лізингу сприяли значному його поширенню у світовій економіці, тобто лізинг давно перейшов національні кордони. Це спонукало законодавців встановити загальні підходи до організації лізин­гу як міжнародної фінансової угоди. Результатом цих зусиль стала Отавсь- ка конвенція з міжнародної фінансової оренди обладнання від 28 травня 1988 р.

Оренда стала реальною альтернативою купівлі лише в другій половині XX ст., коли з’явилися фірми, які спеціалізувалися на даному сегменті бізнесу — лізингові фірми.

На відміну від традиційної оренди, лізинг — це складна фінансова опе­рація, що відображає орендні відносини, елементи кредитного фінансу­вання під заставу, розрахунки за борговими зобов’язаннями та інші фінан­сові й правові відносини.

У лізингу задіяно як мінімум три суб’єкти відносин — лізингоотриму- вач (будь-яка фірма), лізингодавець (лізингова компанія) і банк. До цих суб’єктів часто додаються страхові, сервісні, ділерські та інші компанії.

Лізинг — господарська операція, за якою суб’єкт підприємницької діяльності (лізингодавець) передає матеріальні цінності іншому суб’єкту підприємницької діяльності (лізингоодержувачу) у користування за плату для провадження підприємницької діяльності.

Лізинговий кредит — відносини між юридичними особами, які вини­кають при оренді майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди (див дод. 12). Лізинг є формою майнового кредиту, де виділяють об’єкт і суб’єкт.

Об’єкт лізингу — будь-яке майно, яке належить до основних засобів і не заборонено до вільного обігу на ринку: машини, обладнання, транс­портні засоби, обчислювальна та інша техніка, будівлі, споруди, системи телекомунікацій тощо.

Суб’єкти лізингу: лізингодавець — банк або суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду; користувач — суб’єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах; виробник — підприємство, організація та інші суб’єкти господарю­вання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних

цінностей. Існує два способи здійснення лізингових операцій банком.

Для здійснення лізингової операції банк купує за власні кошти об’єкти лізингу. Також банк може бути засновником або співзасновником спеціа­лізованої лізингової компанії, через яку здійснюватиме лізингові операції.

Рішення про здійснення лізингової операції незалежно від суми дого­вору переважно приймається Правлінням комерційного банку.

Лізингові операції традиційно поділяються за такими критеріями (див. рис. 13.2). У міжнародній практиці розповсюджений зворотний лізинг. Це система взаємопов’язаних угод, при яких фірма — власник землі, будівель або обладнання продає цю власність фінансовому інституту з одночасним оформленням довгострокової оренди своєї власності на умовах фінансо­вого лізингу.

Лізингова операція передбачає укладення відповідної угоди. Договір лізингу укладається у формі двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізин- гоодержувачем або багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізин- гоодержувача, постачальника (інших учасників).

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

У договорі лізингу обов’язково зазначаються : вид лізингу; найменування сторін; об’єкт лізингу;

строк, на який укладається договір;

вартість основних засобів за домовленістю сторін;

розмір та порядок сплати лізингових платежів;

 

« Содержание


 ...  234  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я