Третій період називають німецьким, куди вексель був занесений з Італії та Франції. Італійський вплив можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів Німеччини, а й в тому, що в Лейпцигу ще в 1711 р. біржовий бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. З усіх особливостей тогочасного векселя привертає увагу те, що:
• це було письмове, документоване грошове зобов’язання;
• вексель був наділений особливою швидкістю і суворістю стягнення;
• таку суворість можна було надати будь-якому борговому документу, лише позначивши його векселем.
Отже, вся сила була у позначці «вексель», її було достатньо, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містив у собі грошове зобов’язання.
У Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей із одного міста в інше за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут є першим у Росії, введеним за розпорядженням уряду в травні 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту були покладені сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.
Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселю, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя — одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов’язання. Виписувати векселі дозволено купцям і особам, які вступають із ними в договірні відносини.
Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся великими розбіжностями, часом навіть у країнах, пов’язаних між собою багатовіковими економічними та культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. У результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції:
1) конвенція № 358, що встановлює Уніфікований закон про переказ- ний і простий векселі;
2) конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі;
3) конвенція № 360 про гербовий збір стосовно до переказних і простих векселів.
Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобов’язання ввести в дію на своїй території Уніфікований закон про переказний і простий векселі (далі УВЗ), що є першим додатком до зазначеної конвенції, з можливістю включення в національне законодавство застережень до закону, наведених у другому додатку до цієї ж конвенції.
Таким чином, ми бачимо, що вексель, вексельне законодавство та операції з векселями інтенсивно розвивалися з давніх часів, внаслідок того, що вексель одразу став важливим елементом господарських відносин і розрахунків.
Важливість векселя, його місце в економіці визначається його функціями. Основною функцією вексельного обігу є оформлення короткострокового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, який на час укладання угоди не має належної суми грошей. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію бере з покупця вексель, тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу та відсотків за кредит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди.
По-друге, вексель здатний виконувати функцію платежу як платіжний засіб. Він дозволяє отримати гроші, не чекаючи строку платежу. Його можна продати або ж залишити під заставу в комерційному банку. Купівля банками векселів носить назву обліку векселів або дисконту.
» следующая страница »
1 ... 131 132 133 134 135 136137 138 139 140 141 ... 278