Альтернативні макроекономічні концепції державного регулювання були започатковані у 70-х роках ХХ ст., коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Дж. М. Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію «економіки пропозиції».
Монетаризм поширився у 60-ті роки ХХ ст. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції.
Теорія раціональних очікувань набула свого поширення з середини 70-х років ХХ ст., коли в країнах з розвиненими ринковими відносинами підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, заробітна плата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб' єкти поводять себе раціонально, а в очікуванні зростання цін підвищується ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін.
Теорія „економіки пропозиції" пов' язує стагфляцію з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули виробництва. Через це центральна роль в даній теорії відводиться ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії „економіки пропозиції" виступають за перехід від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій [7].
На даний час сформувались певні моделі державного регулювання національної економіки, які успішно використовуються різними країнами світу.
Моделі країн Європейського Союзу
Поширеною в країнах Європейського Союзу є соціально-ринкова модель державного регулювання національної економіки. До головних її особливостей належать підвищена роль держави через володіння часткою підприємств, надання субсидій окремим виробництвам; розвинена система різноманітних програм соціального забезпечення населення; використання державою індикативного планування щодо визначення цілей розвитку та застосування стимулів для їх досягнення.
Макроекономічна політика державних органів у країнах Європейського Союзу спрямована на створення максимально сприятливих умов для приватного прибуткового нагромадження капіталу. Індустріальна політика країн Європейського союзу спрямована на зростання виробничого потенціалу і динамізацію економічного розвитку. Це здійснюється шляхом денаціоналізації економіки і приватизації частини державної власності в промисловості і сферах інфраструктури. Особливо активно ці процеси відбувалися у Франції.
В системі державного регулювання головну роль стали відігравати питання довгострокового зростання, сприяння розвитку малого бізнесу, стимулювання науково-технічного прогресу. Держава фінансує значну частину ресурсів на розвиток науково-дослідних та конструкторських робіт, підготовку наукових і технічних кадрів [4, 6].
Для України доцільно перейняти досвід країн Європейського Союзу, зокрема Франції, де були розроблені та запроваджені засоби стимулювання підприємств венчурного бізнесу. Підприємства венчурного бізнесу працюють на найновіших напрямах науково-технічного прогресу шляхом безпосереднього виділення державних кредитів, зниження податкових ставок, надання державних гарантій.
Американська модель
Найбільш розвиненою вважається економіка США. Вона виділяється в окрему модель державного регулювання національної економіки, в якій підприємства мають найвищий ступінь самостійності в організації і здійсненні підприємницьких функцій, а роль держави полягає у створенні умов, за яких фізичні та юридичні особи займаються плануванням, організацією, виробництвом та наданням послуг ринкового характеру.
» следующая страница »
1 2 34 5 6