У другому періоді Римської республіки сталася реформація деліктів старого цивільного права і на підставі преторських едиктів передбачалися нові їх види. Деліктами стали вважатися такі дії, що, по-перше, причиняли реальну шкоду іншій особі; по-друге, на відміну від старого цивільного права, яке звертало дуже мало уваги на суб'єктивний бік дії, вимагалось, щоб цю дію було визнано або навмисною, або скоєною з необережності. В іншому разі вона вважалася випадковою (саsus) і відповідальність за неї не передбачалась.
У разі посягань на особу таліон уже не застосовували. Преторський едикт скасував фіксовані суми штрафів у 25—300 асів. Штрафи тепер призначалися залежно від конкретних обставин справи претором або суддею, оскільки попередні їх розміри були надто мізерними
.
За деякі посягання на особу, крім цивільної, було передбачено і кримінальну відповідальність. Такі правопорушення, які стосувалися окремих осіб, але одночасно порушували інтереси суспільства загалом, держави, стали називатися публічними деліктами ^ііісіа риьііса), а згодом — злочинами (сгітіпа).
Отже, тілесні покарання за крадіжку було скасовано, а замість них призначено майнову відповідальність у вигляді штрафу. Крім того, потерпілий міг вимагати повернення вкраденого на підставі віндикації. Потім відмінено і систему штрафів за навмисне знищення чи пошкодження чужого майна. За законом Аквілія 287 р. До н. Е., той, хто вб'є чужого раба, коня, бика чи вівцю, зобов'язаний заплатити господареві найвищу ціну, яка існувала на них упродовж поточного року. За поранення чужого раба чи тварини, а також навмисне знищення чи пошкодження будь-якої іншої речі належало заплатити господареві найвищу їх вартість, що існувала впродовж останніх 30 днів. Отже, закон Аквілія закріпив перехід від системи штрафів за спричинену шкоду до відшкодування реальних збитків. Римські юристи, розробляючи в подальшому вчення про вину, нерідко здійснювали це у формі коментування законом Аквілія.
Внаслідок діяльності преторів і юристів були законодавчо передбачені нові види деліктів.
1. Грабунок (гаріла), виділений едиктом претора Лукулла (27 р. До н. Е.) З деліктів старого цивільного права. Грабунком вважалося групове пошкодження або крадіжка майна, пов'язані з насильством. Відповідальність за це встановлювали в чотирикратному розмірі спричиненої шкоди чи вартості вкраденої речі. Крім того, винні підлягали громадянському безчестю (Матіа), що відбивалось на їхній правоздатності.
2. Погроза (те^). На основі едикту претора Октавія не визнавались дійсними дії, вчинені під впливом насильства чи страху. Потерпілий мав право вимагати стягнення чотирикратної вартості шкоди, яку було йому завдано внаслідок погроз.
3. Обман (dolus). Якщо особа діями чи словами навмисно викликала дезорієнтацію іншої особи або призводила її до помилкових вчинків, унаслідок чого була завдана майнова шкода, то для таких справ претор Галлій у 66 р. До н. Е. Встановив позов про просте відшкодування збитків.
Зобов'язання з договорів. Види контрактів. Зобов'язання, що виникали між громадянами в результаті угод, договорів, називалися договірними. Договори називали контрактами — домовленість двох або більше осіб, згідно з якою одна (чи більше) особа мала право вимагати від іншої (інших) здійснення (нездійснення) певних дій.
Контракти старого цивільного права характеризувалися певними особливостями. По-перше, вони були суто формальні, тобто юридичну чинність мали тільки ті, що вкладалися в передбачену законом форму. При цьому зміст контрактів не мав суттєвого значення (якщо не був протиправним), тобто до них могли входити угоди різного характеру. По-друге, контракти були односторонніми, тобто надавали одній особі право вимагати, а на іншу покладали обов'язок виконати цю вимогу; по-третє, обіцянку виконати угоду давали у вигляді клятви, тим самим контракти ставили під захист релігії; по-четверте, невиконання договору не передбачало судового розгляду, а безпосередньо тягнуло за собою юридичні наслідки — особисту відповідальність боржника.
» следующая страница »
1 ... 175 176 177 178 179 180181 182 183 184 185 ... 215