До компетенції центуріатних зборів належали такі питання:
А) обрання вищих магістратів (консулів, преторів, цензорів);
Б) розв'язання питань про оголошення війни, укладення миру;
В) прийняття нових общин, племен чи народів до складу Риму, надання громадянства;
Г) прийняття законів, обговорення законодавчих пропозицій магістратів і прийняття з цього приводу рішень;
Д) розгляд скарг на вироки про смертну кару;
Е) інші справи.
Ухвали з винесених питань приймалися більшістю голосів. Як зазначалося, голосування починалося з центурій вершників, потім І розряду та ін. Викликали ім'я центуріона кожної центурії, і він подавав голос "за" чи "проти". Якщо було набрано 97 голосів ("за" чи "проти"), голосування припинялося, бо ця кількість становила більшість.
У ГУ—ІІІ ст. До н. Е. Центуріатну систему було реформовано. У IV ст. Згідно з реформою, запропонованою цензором Аппієм Клав- дієм, до розрядів і центуріїв введено не тільки землевласників, а й інших громадян, котрі мали будь-яке майно зазначеної вартості (100, 75, 50, 25 і 11 тис. Асів).
III ст. Було проведено ще одну реформу. Кількість центурій в розрядах змінили: кожному розряду надано по 70 центурій. Збережено 18 центурій вершників, 2 — музикантів і 2 — ремісників та 1 — пролетаріїв. Отже, кількість центурій зросла до 373. Ця реформа ліквідувала домінанту вершників і І розряду. Тепер для розв'язання питання потрібно було 187 голосів. Вершники позбавлялися права голосувати першими, оскільки порядок голосування визначався жеребом.
Ще більшого значення набули центуріатні збори після видання в III ст. До н. Е. Закону Менія, згідно з яким сенат позбавлено права затверджувати рішення зборів.
Трибутні комісії — наслідок реформ Сервія Туллія. На відміну від центуріатних зборів — зборів війська, трибутні були зборами всього населення триб (але громадян), тобто зборами за територіальним принципом. Розрізнялись два види трибутних зборів — спільні (патриціїв і плебеїв) і суто плебейські. Залежало це від того магістрату, який скликав збори. Якщо це був консул, претор чи цензор, то збори зазвичай скликали спільні; якщо плебейські магістрати — плебейські трибуни чи едили, збори були плебейськими. У практику увійшло, що трибутні збори здебільшого були плебейськими. Постанови спільних зборів називалися роришсіїа, плебейських — рlеbіsсіtа.
Спочатку трибутні збори порівняно з центуріатними вважалися другорядними. На них ухвалювали менш важливі рішення, обира- ли середнього рангу і нижчих магістратів (квесторів, курульних едилів та ін.), плебейських магістратів (плебейських, або народних трибунів і плебейських едилів), обговорювали й ухвалювали проекти законів, внесені преторами (lеgеs ргаеіюгіае), розглядали скарги громадян на вироки про стягнення штрафів.
Трибутні збори скликалися в Римі, в самому місті. Триб, як зазначалося, налічував 20 або 21 особу. Однак кількість їх постійно зростала, і в III ст. До н. Е. Їх вже налічувалось 35, в тому числі 4 міські і 31 сільська. До цих триб потім входили й ті громадяни, котрі проживали в інших місцевостях (щойно завойованих Римом). Тобто триби вже не були територіальними об'єднаннями громадян за місцем проживання. Належність до тієї чи іншої триби ставала спадковою. Звичайно, жителі віддалених сільських місцевостей навряд чи могли регулярно з'являтися на збори трибів. Здебільшого в них брали участь мешканці міста і навколишніх регіонів. Але оскільки кворуму як такого тоді не існувало, то й збори відбувалися за будь-якої кількості громадян. Голосування проходило за трибами. Кожна триба (35) мала один голос.
Роль трибутних зборів з часом зростала. Згідно зі законом Гортензія (287 р. До н. Е.), рішення цих зборів стали обов'язковими для всього римського народу, всієї держави. Вони не потребували схвалення сенату. До трибутних зборів після закону Гортензія перейшла майже вся законодавча діяльність. Тільки питання війни і миру завжди вирішувалося центуріатними зборами.
» следующая страница »
1 ... 105 106 107 108 109 110111 112 113 114 115 ... 215