Таким чином, прямим каналом негативного впливу нестабільності валютних курсів є посилення непевності, нееквівалентності міжнародної торгівлі, виникнення диспропорцій у системі ціноутворення, що, відповідно, призводить до нераціонального розподілу ресурсів в економіці (валютних, фінансових, виробничих, трудових тощо), посилення невизначеності та непрозорості інвестиційного середовища, ризиків економічної діяльності, ускладнення процесу виробничого планування і ухвалення інвестиційних рішень.
З песимістичного погляду, нестабільність на валютному ринку також може бути зумовлена кризами: платіжного балансу; зовнішньої державної заборгованості; зовнішньої корпоративної заборгованості, - які, зрештою, призводять до валютної кризи.
Зараз чимало розмов ведеться з приводу розв'язання проблеми так званих "валютних війн", або, як їх назвав Домінік Стросс-Кан, міжнародного
змагання з ослаблення національних валют, в яке втягується дедалі більше країн світу. Як не дивно, саме поняття "валютна війна" з'явилося нещодавно, але миттєво набуло значної популярності, а Дж. Сорос навіть назвав цей час "ерою валютних війн". Проте не варто плутати "валютну війну" із масовою атакою спекулянтів на певну валюту, оскільки ведення такої війни - це, перш за все, свідоме втручання уряду чи центральних банків у процес штучного заниження обмінного курсу національної грошової одиниці шляхом проведення неодноразових масштабних валютних інтервенцій. Звідси випливає, що основною "зброєю" такої війни є слабка валюта. В чому ж полягає проблема боротьби із штучно заниженими курсами?
По-перше, слід відмітити, що валюти індустріально розвинених країн вільно коливаються, тоді як деякі країни з ринками, що розвиваються, спеціально занижують курс своєї валюти для стимулювання експорту. Однак така політика приносить "користь" тільки у короткостроковому періоді, оскільки у тривалій перспективі вона запускає механізм зворотного процесу, пов' язаний із погіршенням умов торгівлі. Тобто в такому разі, цілком доречно говорити не тільки про валютні суперечки, а й про торгові, які можуть породити певні форми протекціонізму, що неминуче призведуть до утворення кризових явищ і ймовірного обвалу світової економіки, як це було у 30-х роках минулого століття (часи Великої депресії).
По-друге, "валютні війни", пов'язані з невирішеністю структурних проблем низки провідних індустріальних країн, впливають передусім на міжнародні фінансові ринки та ринки праці і перешкоджають відновленню світової економіки.
По-третє, як показує історичний досвід, міжнародне змагання з ослаблення національних валют безперспективне і рано чи пізно призведе до розпаду світової економіки.
Багато західних експертів і політиків переконані: першопричиною нинішньої валютної війни є Китай. Адже саме Китай шляхом заниження своєї валюти нестримно нарощував останніми роками свою промислову потужність і свій експорт, тим самим сприяючи накопиченню своїх валютних резервів. Китайські ж аргументи у цьому протистоянні зводяться до того, що валютний курс є передусім відображенням складної композиції показників, які повинні враховувати всі пропорції, співвідношення всередині країни, сформовану логіку ціноутворення, вартості робочої сили та інші важливі внутрішньогосподарські характеристики. Цим самим Китай спростовує звинувачення США про "неринкову" поведінку [16].
Сучасна парадигма економічного зростання в Китаї орієнтована на експорт, а не на розвиток внутрішнього ринку, і відповідно породжує "зачароване коло": низький внутрішній попит - опора на експорт - гонитва за дешевим збутом - низькі затрати - низька зарплата - слабкий внутрішній попит. У такому ланцюжку занижений і фіксований курс юаня відіграє роль інструмента максимізації доходів від експорту [17].
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9