Історично ці відносини складалися по-різному в різні епохи: общинне володіння землею у первіснообщинному ладі, приватне володіння у рабовласницькому та феодальному ладі, спроби націоналізації землі на початку соціалізму, і реалізації її в СРСР та інших постсоціалістичних країнах, перехід до приватної власності на землю в цих країнах після краху соціалізму—все це свідчить про надзвичайну складність проблеми соціальної справедливості у відносинах між людьми щодо землі.
Утвердження приватної власності на землю розкололо суспільство на тих, хто її має, і тих, хто позбавлений цієї власності. Одночасно вона персоніфікує реального власника, господаря землі. Націоналізація землі, проголошення її всенародною власністю і передача у довічне користування селянам (колгоспам, радгоспам та іншим сільгосппідприємствам) у колишньому СРСР зробили землю нічийною, безпосередній працівник на землі матеріально не був зацікавлений в кращому господарюванні на ній, тому, що реальним власником продукту “земля” була держава в особі її бюрократичного апарату (міністерства, відомства, райони тощо). Це певною мірою по- слабило стимул до праці, що зумовило низькі темпи зростання ефективності аграрного сектору. Принцип соціальної справедливості так і не був реалізований. Навпаки, найбільш занедбане в цілому сільське господарство було у Радянському Союзі. Спроби КПРС розв’язати продовольчу проблему так і не дали позитивних результатів: радянські люди споживали продовольство основних видів значно менше, ніж у цивілізованих розвинутих країнах.
У даний час в Україні згідно з Указом Президента України “Про прискорення реформування аграрних відносин” від 2 грудня 1999 р. здійснюється процес суттєвих змін у відносинах власності на селі. Широкого розмаху набуває створення приватних орендно-пайових господарств на основі передачі частини сільськогосподарських земель у приватну власність сільських жителів. Одержавши земельний пай у свою власність, селянин має право розпорядитись ним на свій розсуд:
— самому працювати на виділеній ділянці;
— передати її іншими господарям на умовах оренди й одержувати відповідні дивіденди — орендну плату;
— залишити пай у реформованому господарстві з правом також одержання певного доходу (орендної плати).
Паралельно вирішується гостра проблема — перетворення землі у товар. З часом, коли ринок землі набуде цивілізованого характеру, власник паю може його продати за вигідною йому ціною.
Згідно з Указом Президента України “Про заходи щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 29 січня 2001 р. після розпаювання землі, видачі земельних сертифікатів і передачі земельних паїв в оренду новим приватним агроструктурам, буде здійснене і розпаювання майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) між селянами з видачею майнових сертифікатів, і подальшою передачею їх в оренду за відповідну орендну плату. На основі майнових паїв братимуть в оренду цілісні майнові комплекси з виплатою орендної плати залежно від вартості майнового паю.
Таким чином, на селі поступово з’явиться реальний господар землі, приватний власник, який буде зацікавлений у найефективнішому її використанні.
14.3. Форми господарювання в сільському господарстві та їх реформування в Україні
Різноманіття форм власності лежить в основі різноманітних форм господарювання на селі. Ще за радянських часів в Україні, як і в СРСР в цілому, господарювали на землі: колгоспи — колективні господарства, радгоспи — державні господарства та особисті підсобні господарства селян. У процесі розвитку агропромислової інтеграції з’являлись такі форми господарювання, як агрофірми, агрокомбінати, сільськогосподарські кооперативи, агропромислові підприємства, об’єднання тощо. Такі агропромислові формування виникають за наявності прямих і усталених зв’язків між сільськогосподарськими, з одного боку, та переробними, торговими підприємствами і організаціями — з іншого, за високого рівня концентрації та товарності виробництва.
» следующая страница »
1 ... 80 81 82 83 84 8586 87 88 89 90 ... 220