Політична економія

б) високий рівень продуктивності праці може забезпечити лише велике виробництво, яке має низку суттєвих економіч­них переваг перед дрібним виробництвом;

в) найсприятливішим середовищем для зростання продук­тивності праці може бути лише суспільна власність на засоби виробництва, яка відкриває простір для розвитку продуктив­них сил, бо дає можливість свідомо підтримувати відповідність між виробничими відносинами й продуктивними силами.

Мал. 4.3. Структура власності в Україні до 1991 р.

Практика побудови соціалізму в СРСР певною мірою підтвердила справедливість такої концепції.

Проте в ході формування основ соціалістичного суспільства були допущені суттєві помилки, найважливішою з яких була підміна суспільної власності державною, унаслідок чого фактич­но право розпорядження народною власністю перейшло до рук державного бюрократичного апарату, а безпосередній вироб­ник поступово втратив з нею зв’язок. Так власність стала «нічийною», а працівник — відокремленим від засобів виробниц­тва, хоча формально він залишався їх співвласником.

Надмірне одержавлення власності породило багато негатив­них наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В еко­номічній сфері — це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчуження їх від власності, що підривало стимули до високо­ефективної праці; підміна загальнонародних інтересів відомчи­ми, індивідуальними, що породжувало неефективне, а іноді й шкідливе використання загальнонародних коштів, марнотрат­ство; невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму дер- жавнимрегулюванням, що вплинуло зрештою на темпи економіч­ного зростання.

Ринкова трансформація економіки передбачає насамперед реформування відносин власності, переходу від державної до багатоманітної власності, і насамперед, суттєвого відродження на новій основі приватної власності на засоби виробництва. Останнє здійснюється завдяки роздержавленню власності та приватизації підприємств.

Економіка, до якої прямує Україна в процесі ринкової транс­формації, ґрунтується на співіснуванні різноманітних форм власності: суспільної (державної), приватної, спільної, групо­вої, колективної тощо. Головне завдання цього процесу — по­долання відокремлення безпосереднього виробника (робітни­ка) від засобів виробництва і його результатів.

Процеси трансформації відносин власності здійснюються не лише в постсоціалістичних країнах, а й в інших, що розви­ваються, і країнах з розвинутою ринковою економікою.

У країнах розвинутого капіталізму це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм, що на сучасному етапі після століть пану­вання приватної індивідуальної власності на засоби виробницт­ва є закономірним, об’єктивно необхідним процесом. Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.

У СРСР та інших постсоціалістичних країнах формування колективних форм власності призвело до монопольного зосе­редження засобів виробництва в руках держави, що породило надмірний централізм в управлінні економікою. За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею держапарат.

Природно, що за цих умов Україна, яка успадкувала від СРСР надмірно одержавлену економіку, щоб відродити мате­ріальні стимули в робітників до високоефективної праці, повин­на пройти зворотний (порівняно з капіталістичними країнами) шлях. А саме, подолати надмірне усуспільнення відносин влас­ності й створити умови для існування різноманітних форм влас­ності: державних, колективних, приватних.

Необхідність існування різних форм власності в сучасних умовах зумовлюється ще й тим, що по-перше, сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще збе­рігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окре­мих підприємствах у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 19 20 21 22 23 2425 26 27 28 29  ... 220