Отже, повний зміст власності утворює єдність відносин усіх її структурних елементів — належності, володіння, розпоряджання й використання — у переході одного в інший. Кожен структурний елемент окремо від інших утворює лише конкретну складову змісту власності, є неповною власністю. Відповідно до цього і суб'єктів власності поділяють на повні (ті, хто уособлює всі структурні елементи) і неповні (уособлює лише той чи інший її елемент). Зміст функцій відносин володіння, розпоряджання й використання, хоч і «задається» інтересами суб'єктів цих відносин, проте походить від інтересів суб'єкта, якому належить благо, і детермінується ними.
Відносини належності, володіння, розпоряджання та використання не відокремлені одне від одного, а власність не є відокремленою від належності, володіння, розпоряджання та використання. Навпаки, власність синтезує всі чотири структурні складові й тому є не простим і не окремим відношенням — вона пов'язує всю сукупність відносин цих структурних складових у цілісну систему. З огляду на це власність за своєю якістю та загальною функцією є відношенням-зв'язком усієї системи реальних, діяльних відносин як виробничих, економічних відносин.
На відміну від класичної структури відносин власності англійський юрист А. Оноре запропонував більш розгорнуту структуру правового змісту власності, яка містить такі елементи: 1) право володіння, тобто виняткового фізичного контролю над річчю; 2) право користування, тобто особистого використання речі; 3) право керування, тобто прийняття рішення, як і ким річ може бути використана; 4) право на дохід, тобто на блага, що виникають від попереднього особистого користування річчю чи від дозволу іншим особам користуватися нею; 5) право на «капітальну вартість» речі, що припускає право на її відчуження, споживання, зміну чи знищення; 6) право на безпеку, тобто імунітет від експропріації (лат. ехргоргіаге — позбавлений власності); 7) право на перехід речі у спадщину чи у власність за заповітом; 8) безстроковість; 9) заборона шкідливого використання, тобто зобов'язання утримуватися від використання речі шкідливим для інших способом; 10) відповідальність у формі стягнення, тобто можливість вилучення речі як сплата боргу; 11) залишковий характер, тобто очікування «природного» повернення переданих будь-кому правочинностей після закінчення строку передавання чи з інших причин.
Така структура власності є своєрідним «розщепленням» змісту і функцій трьох раніше розглянутих елементів відносин власності: володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності. Основним її недоліком є відсутність вихідного компонента відносин власності — відносин належності.
Юридичний і економічний зміст власності
З огляду на те, що належність є вольовим, свідомим відношенням і розгортає свій зміст у функціях володіння, розпоряджання і використання, відносини володіння, розпоряджання і використання також мають вольовий, свідомий характер, тобто воля суб'єкта, якому належать різні об'єкти власності, може реалізовуватися в його свідомих діях щодо володіння, розпоряджання і використання об'єктів власності.
Юридичний зміст власності. З виникненням держави відносини власності набули юридичного змісту та відповідної йому правової форми як юридичні норми (закони), якими оформлюються відносини належності, володіння, розпоряджання та використання. У правовій формі ці відносини стають правочинностями суб'єктів власності стосовно того, що їм може (не може) належати, як вони можуть володіти, розпоряджатися та використовувати об'єкти своєї належності. Юридичні норми фіксують свідому волю суб'єктів суспільства, вони визначають і регулюють їх взаємні відносини. Тому правові норми (правочинності) належності, володіння, розпоряджання й використання об'єктів власності її суб'єктами утворюють юридичний зміст відносин власності.
» следующая страница »
1 ... 45 46 47 48 49 5051 52 53 54 55 ... 452