дій держави і господарюючих суб'єктів з економічними законами суспільства.
Економічна політика — система визначених державою довгострокових і поточних цілей (стратегіїі тактики) у сфері економічного розвитку суспільства, комплекс відповідних державних заходів, спрямованих на їх досягнення з використанням державної влади.
Економічна політика, яку проводять держава та окремі господарюючі суб'єкти, є найзагальнішою формою свідомого використання економічних законів на практиці, формою «сплавлення» об'єктивного (економічних законів, виробничих відносин, інтересів) та суб'єктивного (свідомої економічної діяльності людей, суспільства). Це вказує на зв'язок економічної політики з політичною економією. Політична економія з'ясовує, що і чому відбувається в реальній економіці. Економічній політиці притаманна переважно нормативна функція: вона вирішує, що треба зробити, щоб досягти певних цілей економічного та соціального розвитку. Осилити це завдання економічна політика не може без залучення політичної економії, без спирання на знання економічних законів, механізмів їх дії і використання.
Призначення економічної політики полягає у свідомому сприянні держави природному, тобто згідно з економічними законами та інтересами суспільства і його індивидів, економічному розвитку, запобіганні кризовим явищам тощо. Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики можуть і повинні змінюватися, гнучко реагувати на стан економіки, її проблеми та суперечності.
Класифікація економічних законів. Виробничим відносинам і економічним процесам притаманні елементи історичної сталості, рухомості та мінливості. Поширюються ці особливості й на економічні закони як внутрішні зв'язки виробничих відносин та економічних процесів. Відповідно до цього економічні закони поділяють на всезагальні (наскрізні, всеосяжні), специфічні та загальні.
Всезагальні (наскрізні, всеосяжні) економічні закони. Вони виражають об'єктивні, суттєві, внутрішні, сталі причинно-наслід- кові зв'язки, властиві суспільному виробництву за будь-яких історичних умов, з'єднують попередні і наступні соціально-економічні етапи розвитку людства в єдине ціле, що дає змогу розглядати суспільний розвиток як єдиний поступальний процес. Ці закони притаманні всім суспільним способам виробництва. До них належать закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил; закон зростання продуктивності суспільної праці (закон економії робочого часу); закон усуспільнення праці і виробництва; закон піднесення потреб; закон власності (привласнення) тощо.
Всезагальні економічні закони відображають наскрізні економічні зв'язки і відносини, а не специфіку історично конкретного суспільного способу виробництва. Вони не лише зберігаються (не
сходять з історичної арени) у процесі розвитку суспільства, а й відіграють всезростаючу роль. Всезагальні економічні закони визначають головний напрям поступального розвитку суспільного виробництва, розкривають об'єктивні чинники зростання його ефективності, діалектику взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин.
Специфічні економічні закони. Діють лише в межах певного суспільного способу виробництва та визначають його особливість порівняно з іншими суспільними способами виробництва. Ці закони виражають сутність, зумовлюють і відображають особливість відносин привласнення умов і результатів виробництва певної соціально-економічної формації. У структурі специфічних економічних законів будь-якого суспільного способу виробництва визначальна роль належить його основному економічному законові. Будучи законом основного виробничого відношення певного способу виробництва, він визначає специфіку суспільного способу виробництва, є рушієм його розвитку. Так, основний економічний закон капіталістичного способу виробництва — закон додаткової вартості. Інші специфічні економічні закони певного суспільного способу виробництва похідні від основного економічного закону, постають як форми дії, реалізації його властивостей. Цю функцію виконують і економічні закони, притаманні окремим стадіям розвитку певного суспільного способу виробництва. Наприклад, стадії розвитку капіталізму, на якій домінує вільна конкуренція, притаманний закон середнього прибутку, а монополістичній стадії його розвитку — закон монополістичного прибутку, який діє поряд із законом середнього прибутку.
» следующая страница »
1 ... 13 14 15 16 17 1819 20 21 22 23 ... 452