□ управління в умовах кризи, метою якого визнається стабілізація нестійких станів та збереження керованості системи;
□ управління процесами виходу з кризи, яке здійснюється з метою мінімізації втрат та втрачених можливостей під час виведення підприємства зі стану кризи.
Щодо розробки теоретичних засад антикризового управління англійськими фахівцями [130,с.100-103] слід відмітити, що вони в цілому порушують питання про доцільність антикризового управління та завдання такого управління - запобігання банкрутству або прискорення банкрутства. Їх підхід базується на концепції, що включає до свого складу тезу теорії Дж. Дарвіна щодо виживання сильніших. При капіталізмі ресурси суспільства перерозподіляються через механізм банкрутства від власника неефективного до власника ефективного, який взмозі використовувати їх з максимальною віддачею для себе і суспільства.
Англійські дослідники проголошують, що визнання доцільності та суспільної підтримки антикризового управління повинно бути диференційованим, тобто, не варто витрачати сили та кошти на утримання від краху неефективно функціонуючих компаній. Антикризове управління розглядається як зовнішнє управління, що здійснюється спеціально підготовленими та запрошеними на підприємство фахівцями і доцільно тільки на підприємствах, банкрутство яких має негативні суспільні наслідки. На інших підприємствах організація такого антикризового управління не має сенсу, оскільки це обтяжить їх власників додатковими витратами, продовжить неефективне використання ресурсів, що призведе до агонії підприємства. Висловлене зауваження видається автору надзвичайно корисним для визначення необхідності, завдань та інструментарію державної підтримки антикризового управління окремими підприємствами.
Проведений критичний огляд ступеня розробленості теоретичних питань антикризового управління дає можливість дійти таких висновків:
□ сучасний етап розвитку теорії та практики антикризового управління визначається як попередній, характеризується недостатністю розробки теоретичних засад цього специфічного напрямку управління, орієнтацію переважно на короткострокові практичні завдання його застосування;
□ складові антикризового управління розглядаються переважно з емпіричної точки зору, без врахування теоретичних здобутків науки про управління, не сформувалося системне бачення базових теоретичних положень антикризового управління.
В будь-який момент існує небезпека кризи, навіть тоді, коли криза не спостерігається, коли її фактично немає. Це визначається тим, що в управлінні завжди існує ризик, що соціально-економічна система розвивається циклічно. Управління цією системою в певній мірі повинне бути завжди антикризовим.
Антикризове управління - це управління, в якому передбачається небезпека кризи, аналіз її симптомів, заходів зі зниження негативних наслідків кризи і використання її факторів для наступного розвитку [165,с.19].
Історія становлення і розвитку ринкової економіки у багатьох країнах свідчить про те, що нерівномірність процесу її функціонування, змін обсягів виробництва і збуту, виникнення спадів виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати як деяку загальну закономірність. Ця закономірність тісно пов’язана з певним характером життєвого циклу підприємства.
Антикризове управління базується як на загальних закономірностях, які властиві управлінським процесам, так і на специфічних особливостях, які пов’язані із здійсненням антикризових процедур. Управління завжди
цілеспрямоване. Вибір і формування цілей являються початковим пунктом в будь-якому процесі управління, в тому числі і антикризовому.
» следующая страница »
1 ... 253 254 255 256 257 258259 260 261 262 263 ... 433