В грудні 1970 р. в Пакистані було проведено парламентські вибори, які принесли перемогу Народній лізі, яка виступала за широку автономію Східного Пакистану. Вона на чолі із своїм лідером Муджибу- ром Рахманом мала сформувати новий уряд. Але після тривалих переговорів з існуючим пакистанським урядом генерала Ях’я Хана 29 березня 1971 р. Муджибура Рахмана було заарештовано, народну лігу розгромлено, а в Східному Пакистані розпочались жорстокі репресії. Через це виникли збройні сутички з військами. А, з другого боку, мільйони біженців з Східного Пакистану рушили на територію Індії. Їх кількість наблизилась до 10 млн.
Це склало серйозну проблему для Індії. Індійський уряд розпочав надавати допомогу східнопакистанським повстанцям. Відносини між Індією та пакистанським урядом максимально загострились.
Радянський Союз втрутився в події. 2 квітня 1971 р. голова президії Верховної Ради СРСР звернувся до президента Пакистану із закликом вжити заходів для припинення кривавих репресій в Східному Пакистані і перейти до мирних методів політичного врегулювання. Щоб ні в кого не виникло сумнівів в підтримці Радянським Союзом Індії, між СРСР і Індією 9 серпня 1971 р. було підписано Договір про мир, дружбу й співробітництво. Для цього міністр закордонних справ СРСР А. Громико спеціально прилетів в Делі. СРСР скористався ситуацією, щоб відвернути Індію від проамериканского курсу, прибічників якого в Індії було чимало. Опублікована у вересні того ж року спільна заява керівників двох держав на найвищому рівні закріплювала радянсько-індійське зближення.
В цій ситуації Сполученим Штатам лишався малий вибір. Заявивши офіційно про свій нейтралітет до обох конфліктуючих сторін, США фактично стали підтримувати Пакистан, надаючи йому економічну і військову допомогу. Відверто на сторону Пакистану став Пекін: уряд КНР запевняв Ісламабад в тому, що «якщо індійські експансіоністи наважаться вчинити агресію проти Пакистану», то Китай надасть Пакистану «тверду підтримку». Певна «єдність» позиції США і КНР у відносинах до конфліктуючих сторін визначалась і розпочатим тоді процесом налагодження китайсько-американських відносин.
Маючи підтримку двох держав-велетнів, Пакистан кинувся в бій. Уряд Індії також не збирався відступати. Він вимагав звільнити неза-
конно заарештованого Муджибура Рахмана і залагодити східно-пакистанські справи. 21 листопада 1971 р. боями в прикордонних районах розпочалась пакистано-індійська війна, третя з моменту виникнення цих незалежних держав.
Позиції великих держав в цій війні визначились чітко. США і КНР підтримували Пакистан, СРСР — Індію. Найбільш помітною була американська допомога: США припинили економічну та військову допомогу Індії і направили до Бенгальської затоки свій 7-й флот (як завжди
— причина: вияв турботи про долю американських громадян в цьому регіоні). Радянський Союз заблокував в ООН прийняття будь-яких антиіндійських рішень. КНР намагалась робити те ж саме щодо Пакистану.
Здавалось, допомога двох впливових великих держав мала дати перевагу Пакистану. Але результати війни вирішувались на полі бою. Індійські танки (трохи не сказав — радянські танки) увійшли на територію Пакистану і, як пише Дюрозель, «пакистанська армія не продемонструвала великої доблесті і успіхів не досягла»
. Індійські війська 14 грудня взяли головний центр Східного Пакистану місто Дакка. А 16 грудня пакистанські війська здалися. Голова індійського уряду Індіра Ганді віддала наказ індійським збройним силам з 17 грудня припинити бойові дії. Індо-пакистанська війна, яка триваю 26днів (21 листопада — 16грудня 1971 р., завершилась поразкою Пакистану.
Голова пакистанського уряду Ях’я Хан змушений був піти у відставку. Цю посаду зайняв Алі Бхутто, один з керівників тих сил, які боролись за незалежність Східного Пакистану (Східна Бенгалія). Державна незалежність Східного Пакистану, яка була проголошена 26 березня 1971 р., тепер набула реального значення — з’явилась нова держава Бангладеш (Народна Республіка Бангладеш).
» следующая страница »
1 ... 136 137 138 139 140 141142 143 144 145 146 ... 187