Японські інвестиції сприяли індустріалізації НІК Азії і зростанню конкурентоспроможності їхнього експорту. Суттєву роль вони відіграли у перетворенні «нових індустріальних країн» на значних експортерів продукції обробної промисловості. Тільки за десять років минулого століття ці інвестиції зросли на Тайвані у 1,8 раза, у Гонконзі — на 70 %. Протягом цього часу за участю японського капіталу була сформована велика промислова база, що дала змогу цим країнам стати експортерами високоякісних готових виробів. У Південній Кореї, де японські інвестиції за цей час становили більше, ніж половину обсягу іноземних прямих інвестицій за 20 років (1965-1985 рр.), був створений комплекс з виробництва верстатів, електротехнічного обладнання, морських суден тощо.
Для «нових індустріальних країн» Азії було характерне те, що підприємницький капітал спрямовувався переважно в обробну промисловість і сировинні галузі. У латиноамериканських НІК він вкладався у торгівлю, сферу послуг, обробну промисловість. Широка експансія закордонного приватного капіталу призвела до того, що у «нових індустріальних країнах» фактично немає жодної галузі економіки без іноземного капіталу.
Перелічені фактори економічного зростання НІК відіграли важливу роль у формуванні їх високоефективних економік, але не менше значення тут мали внутрішні причини, що зумовили особливу привабливість «нових індустріальних країн». Розглянемо фактори, що можна віднести до внутрішніх.
1. В більшості країн утворилися автократичні або близькі до таких політичні режими, лояльні до промислово розвинених країн. Тут була забезпечена політична стабільність. Демократичні та політичні перетворення були спрямовані на користь капіталістичних економічних реформ. Іноземним інвесторам всередині НІК гарантувався високий ступінь безпеки для їхніх інвестицій.
2. Майже всі «нові індустріальні країни» мали велику армію дешевої робочої сили, а їм властиві працелюбність, старанність, дисциплінованість. Цей чинник давав змогу транснаціональним компаніям зі США і Японії забезпечувати зниження витрат виробництва, перенесеного на територію цих країн. Латиноамериканські НІК, на додаток до людських ресурсів, мають добру сировинну базу та достатньо місткі внутрішні ринки.
3. Ще одним фактором є вдало обрана ними модель розвитку, яка найзагальніше визначається як політика зовнішньої економічної орієнтації. Така модель передбачає проходження трьох етапів економічного розвитку: 1-й етап — переважний розвиток імпортозаміщуваль- них галузей; 2-й етап — створення експортного потенціалу та базових галузей; 3-й етап — орієнтація на розвиток наукових галузей.
Перший етап цієї політики здійснювався ще в 60-х роках і ставив основним завданням розвиток у країнах галузей промисловості, призначених замінити своєю продукцією імпорт аналогічних товарів з-за кордону. Це забезпечувало економію валютних коштів і насичення внутрішніх ринків основними споживчими товарами.
Другий етап цієї політики проходив вже в 70-ті роки і збігся зі структурною перебудовою у промислово розвинених країнах, а також позитивними змінами у міжнародному поділі праці.
Політика експортної орієнтації, що ставила за мету створення галузей виробництва продукції на експорт, мала принципові відмінності в азіатських і латиноамериканських «нових індустріальних країнах».
В країнах Південно-Східної Азії створювалися переважно пра- цемісткі підприємства з випуску продукції масового споживання.
Латиноамериканські НІК основний акцент робили на розвиток високотехнологічних капіталомістких галузей, переважно в обробній та видобувній промисловості.
Третій етап характеризується відчутним збільшенням державних і приватних асигнувань на розвиток НДДКР. Він проходив у 80-ті роки і сприяв створенню науково-технічних парків, спеціальних зон, в яких 70
» следующая страница »
1 ... 33 34 35 36 37 3839 40 41 42 43 ... 215