Економічна теорія

Капіталістична власність характеризується зосере­дженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Однак юридична рівноправність усіх громадян капіта­лістичного суспільства не означає рівності в розподілі й кон­центрації прав власності. Це породжує економічну владу одних і економічну залежність інших.

Ліквідація приватної власності в колишніх соціалістич­них країнах і заміна її так званою загальнонародною влас­ністю з метою зрівняти всіх людей у правах на засоби ви­робництва і результати їх використання спричинили роз­рив природно-еволюційного процесу розвитку відносин влас­ності, що стало однією з причин кризи і розвалу соціалі­стичної системи.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифі­кацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання праців­ника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробницт­вом, механізм розподілу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність — це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпоряджен­ня об'єктом власності та отримання доходу належить при­ватній (фізичній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності виступає як сукупність індиві­дуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм влас­ності (рис. 3.13).

Приватна власність в усіх своїх формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у влас­ника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення осо­бистого, а отже, й суспільного багатства, надає економічну свободу вибору, право наслідування, утверджує реальну май­нову відповідальність тощо.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової влас­ності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використову­вати в господарстві й працю найманого робітника (постій­но чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створе­ного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, при­дбане в результаті господарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одного боку, влас­ники акцій є приватними власниками тієї частки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні акціонери через розпорошеність пакета акцій не мають реального права на участь у розпорядженні капіталом акціонерного това­риства. Реальне право на розпорядження й управління ка­піталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом акцій.

Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через відносини володіння, розпорядження й управління, то носіями відносин володіння є відокремлені власники акцій,

які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж розпорядження й управління реалізуються не розрізнено (тобто кожним власником акцій), а власниками контрольно­го пакета акцій, які розпоряджаються й управляють капі­талом акціонерного товариства як єдиною власністю.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 23 24 25 26 27 2829 30 31 32 33  ... 246