Економічна теорія

продукції:

Постійні (умовно постійні) витрати (РС)

мають місце незалежно від зміни обсягів виробниц­тва (затрати на утримання будівель, адміністратив­ного апарату, на орендну плату, рекламу тощо)

Змінні витрати (УС) безпосередньо пов'язані зі зміною обсягів виробництва (затрати на сиро­вину, електроенергію, оплату праці (відрядну) робітників тощо)

Сукупні (валові витрати) (ТС) сукупні витрати фірми на придбання та використання всіх факторів виробництва, сума постійних та змінних витрат:

ТС = РС + УС

Середні витрати (АТС) середня величина ви-

ТС

трат на виробництво одиниці продукції: АТС = —

Я

Граничні витрати (МС) приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці АТС МС =           

АО

Рис. 11.2. Структура витрат фірми в короткостроковому періоді

У деяких випадках фірми несуть незворотні витра­ти, які не можуть бути відшкодовані і характеризують:

—  втрачені можливості, пов'язані з помилковими управ­лінськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за ра­хунок прибутку);

—   втрати, які здійснюються раз і назавжди й не ком­пенсуються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.).

 3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

Прибуток на капітал — складна економічна катего­рія, багатогранна за своєю сутністю та конкретними форма­ми вияву. Еволюція наукових уявлень про природу та дже­рела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти вва­жали, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосе­реднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт трактував прибуток як дохід на капітал, Д. Рікардо визначав його як частину вартості, що залишається після вирахування заро­бітної плати. Базуючись на теорії трьох факторів вироб­ництва, Ж.-Б. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівництва"). Дж.С. Мілль ана­лізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував прибуток як голов­ну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неопла- ченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всьо­го авансованого капіталу.

Заперечуючи експлуататорське походження прибутку, сучасні західні дослідники виводять його сутність із при­роди підприємницької діяльності, трактуючи прибуток як:

—     плату за послуги підприємця, ініціативу поєднання економічних ресурсів;

—     винагороду за новаторство, нововведення, управлін­ський талант підприємця;

—      плату за ризик та невизначеність підприємницької діяльності;

—     форму доходу підприємця, який здійснив капітало­вкладення з метою досягнення комерційного успіху, тощо.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяєть­ся аналізу прибутку фірми, яка діє в умовах різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на

вкладении капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.

РЯ = тя- тс,

де РЯ — прибуток фірми; ТЯ — виручка від реалізації; ТС — сукупні витрати.

Існування двох підходів до виміру витрат фірми (бух­галтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку (рис. 11.3).

Економічний прибуток

Внутрішні витрати

(неявні, альтернатив­ні, в тому числі нор­мальний прибуток)

Валовий дохід

(виручка від реалізації)

Зовнішні ви­трати (явні)

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 100 101 102 103 104 105106 107 108 109 110  ... 246