РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФСЬКІ ТА ЕКОНОМІЧНІ КАТЕГОРІЇ ПРАЦІ
1.1. ЕКОНОМІКА ПРАЦІ З ТОЧКИ ЗОРУ ПРАКСЕОЛОГІЇ
З точки зору праксеології, працею є всяка діяльність людини серед всього різноманіття занять, до яких вона виявляє особисті здібності, відтворюючи власну природу і світ.
Слід звернути увагу на процеси, що відбуваються сьогодні у суспільстві. Ми бачимо, що основу причин кризових явищ утворюють чинники, пов'язані з людською працею, проблемою управління відтворенням потреб людини. А саме - зниження престижності праці, ігнорування її у створенні матеріальних і духовних благ і як наслідок зниження ефективності праці.
Праця є потребою. Управління працею є максимілізація задоволення потреб. А потреба - це те, що об’єктивно необхідно для підтримки життєдіяльності й розвитку особистості, соціальної групи, організації [77].
Відомо, що потреби поділяють на біологічні, тобто базові, та соціальні - вищого рівня. Біологічні - це потреби в їжі, воді, повітрі, продовженні роду тощо, необхідні для підтримання організму в нормальному життєдіяльному стані. Соціальні - потреби відношення до роду, національності, соціальної групи, потреби самовираження, визнання.
У своїй діяльності людина прагне задовольнити потреби від первинних до найвищих. Задоволення для кожної людини має різний характер. У цьому сенсі розрізнять три рівні задоволення потреб:
- мінімальний, тобто такий, що забезпечує виживання людині;
- нормальний, такий, що підтримує здатність працівника працювати з певною віддачею, а результат саме його роботи знаходить найкраще відображення у загальних результатах діяльності всього колективу;
- максимальний, або рівень розкоші, - коли задоволення потреб стає самоціллю або засобом демонстрації високого суспільного становища.
Якщо розглядати сьогодні працю через призму праксеології, потрібно зазначити, що у науковому пізнанні праксеологічної проблематики передбачається визначене розуміння цілеспрямованої діяльності людей щодо перетворення природи й суспільства, відтворення продуктивних сил і суспільних відносин, способу існування самої людини, яка формує себе як особистість і підтримує своє існуюче буття працею.
Праксеологія може дати характеристику реальним людським можливостям, визначити її об'єктивні та суб'єктивні дії, сприяти становленню її ідеалів і цінностей, допомогти оптимізувати свою життєдіяльність та життєзабезпечення як на індивідуальному, так і на загальному рівнях.
Розглянемо форми, в яких розгортається ідея праксеологічної життєдіяльності. З одного боку, це всезагальне суспільне знання, тобто теоретична діяльність розуму, спрямована на підвищення його дієвості в теперішньому і майбутньому. З другого, - діяльність як специфічна людська форма активного ставлення до навколишнього світу. Зміст останньої становить доцільні зміни й перетворення цієї діяльності, тобто уміння, доцільність, дія, справа. Ці дві величини - знання і діяльність - відіграють центральну роль у праксеологічному підході як цілеспрямованій системі сукупності принципів. Саме вони визначають мету і стратегію життєдіяльності, і показують, наскільки всезагальне знання перетворилось на безпосередню продуктивну силу, на людину, на реалізацію цінностей праці.
Якщо введемо буквені символи й позначення:
L - сукупність знань;
S - діяльність, то співвідношення:
L/S
характеризує праксеологічний підхід, який показує, як всезагальне суспільне знання перетворилося у безпосередню продуктивну силу.
Всезагальне суспільне знання має доволі складну ієрархічну структуру. Кожна людина має визначений рівень знань, систему ідей і теорій, що відображають об'єктивну діяльність. Цей рівень знань є результатом попередньої пізнавальної діяльності суспільства, тобто продукту суспільно-трудової і розумової діяльності людей попередніх поколінь. Людина повинна не лише засвоювати знання, а й залучати до елементу свідомості нові знання й утверджуватись як свідомий учасник формування місії розвитку справи творіння шляхом використання природничих багатств і створення нових благ.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8 9 10 11 12 ... 171