У другій половині XIX ст. у Києві було відкрито філії десяти провідних банків країни: три урядових — Державний, Дворянський і Селянський, а також «сімка» комерційних — Російський для зовнішньої торгівлі банк, Санкт-Петербурзький міжнародний комерційний, Санкт-Петербурзький обліковий і позичковий, Московський купецький, Південно-Російський промисловий, Волзько-Камський комерційний і Полтавський земельний.
Крім них з’явилися і п’ять київських банків, лідером серед яких був Київський приватний комерційний банк. Уже в 1880 р. обіг цього банку за всіма операціями складав 256,1 млн карбованців і був найбільшим у місті.
Провідну роль на київському кредитному ринку відігравали не місцеві банки, а філії столичних гігантів. У 1906 р. їхня питома вага за головними операціями складала 92%. Самим могутнім вважалося відділення Державного банку — 47 млн карбованців на 1 січня 1906 р.
У цілому до 60% активних операцій усіх київських банків припадало на цукрову промисловість, 40% — на хлібну промисловість.
«Будинки багатьох тодішніх банків збереглися дотепер. Найбільш відомим є приміщення колишньої Київської контори Держбанку (нині — Національний банк України на вулиці Інститутській, 9). У будинку, де розміщався Київський земельний банк, тепер розташований клуб Кабінету Міністрів України (вул. Інститутська, 7).
На головній магістралі Києва збереглися будинки колишніх філій Санкт- Петербурзького міжнародного (Хрещатик, 8) і Волзько-Камського (Хрещатик, 10) комерційних банків. Першому з них вдалося зберегти свій профіль — і за радянської влади, і сьогодні тут розміщаються різні банки». [155, с. 5]
Своєрідно в перші дні свого існування розв’язувала фінансові питання радянська влада. Цим займався В.Р.Менжинський, котрий пізніше очолить ОДПУ (з липня 1926 до травня 1934 рр.), замінивши на цій посаді першого голову — Ф.Е. Дзержинського. У жовтні 1917 р. його було затверджено заступником наркому фінансів. Через кілька днів після призначення він дав коротке інтерв’ю англійському письменнику Джону Ріду, в якому підкреслював: «Без грошей ми абсолютно безпомічні. Необхідно платити. Банки закриті; головний ключ положення — Державний банк — теж не працює. Банківські службовці по всій Росії підкуплені і припинили роботу.
Але Ленін розпорядився зірвати підвали Державного банку динамітом, а щодо приватних банків, то щойно видано декрет, який наказує їм відкритись завтра ж, або ми відкриємо їх самі» [117, с. 53].
Водночас В.Р. Менжинський разом із В.І.Ленинім підписали «Постанову про відкриття банків», в якій зазначалось: «Робітничий і селянський уряд пропонує відкрити завтра, 31 жовтня, банки у звичайні години. В разі, якщо банки не будуть відкриті і гроші по чеках не будуть видаватися, всі директори і члени правління банків будуть заарештовані, у всі банки будуть призначені комісари тимчасовим заступником народного комісара по Міністерству фінансів, під контролем якого і буде здійснюватись виплата по чеках, що мають печатку фабрично-заводського комітету» [117, с. 53].
Постанова залишилася не виконаною. Через 18 днів Раднарком прийняв рішення розкрити сейфи приватних банків, направивши в кожен із них озброєний загін, в результаті чого вдалося одержати перших 5 млн карбованців для потреб Раднаркому.
Раднарком оголосив державну монополію на банківську справу. Приватні банки були націоналізовані та об’єднані разом з Держбанком в єдиний Народний банк. Банківські акції анулювались, а угоди за ними оголошувалися незаконними. На все це В.Р. Менжинський витратив кілька місяців, що викликало критику з боку Троцького за його повільність і власну неспроможність [117, с. 53].
Таким чином, необхідною умовою зародження і забезпечення функціонування нових структур радянської держави було, в першу чергу, їх фінансування, основними джерелами якого стара банківська система в особі приватних і Державного банку, які були об’єднані для цього в єдиний Народний банк.
» следующая страница »
1 ... 53 54 55 56 57 5859 60 61 62 63 ... 381