Платон бачив усе це і добре розумів, що причинами всіх негараздів у країні є порушення рівності, захоплення влади недостой- ними, оскільки замість справедливості в державі панують насилля одних і незадоволення інших, загальне бажання збагачення. Саме через це Платон вважав фундаментом досконалої держави вищу справедливість.
Взагалі все вчення Платона зводилося до справедливості. Він стверджував, що і люди, і весь світ існують заради блага, а вище благо, за Платоном, — не в задоволенні тіла, не у владі та багатстві, а в доброчесності. "Доброчесність є краса і здоров'я душі, — вчив Платон. — Вона є пануванням у людині божественного над тваринним, і в силу цього саме вона й тільки вона звільняє і збагачує нас, забезпечує нам постійне задоволення і спокій духу". Платон вважав, що основних доброчесностей чотири: мудрість — доброчесність розуму; мужність — доброчесність серця; поміркованість — доброчесність почуттів, тілесних потреб, і всі узгоджуються четвертою — справедливістю. Остання, за Платоном, полягає в тому, щоб не тільки кожній людині та живій істоті, а й кожній речі віддавати належне.
Відповідно до цього Платон змальовує і свою зразкову державу. За вченням Платона, держава людям необхідна, головним чином для того, щоб вести їх до вищого блага, доброчесності, допомагати всім і кожному одержувати і віддавати належне. Тому в платонівській державі все приватне підпорядковується загальному, особистість підкоряється державі. Платон хоче, щоб доброчесність панувала на державному та політичному рівнях. Вона має бути загальною, тому держава повинна взяти на себе виховання всіх у доброчесності, а очолювати державу можуть тільки найдоб- рочесніші та наймудріші люди.
"Суспільство, — стверджував Платон, — якщо хочуть, щоб воно було найліпшим, повинно управлятися такими мужами, котрі визнані достойними загальним судом людей розумних. А тому хай на чолі суспільства стоять такі люди, котрі і в ранньому віці виявили відмінні здібності душі і, досягнувши віку зрілості, далеко перевершили інших своїми доброчесностями".
За Платоном, правителями народу можуть бути тільки філософи. Держава, на його думку, тільки тоді буде щасливою, коли філософи будуть царями або царі філософами. При цьому філософами Платон вважає лише тих, котрі не тільки пізнають істину, а й неухильно йдуть слідом, втілюють її в життя своїми справами. Платон не забуває, що таких доброчесних мужів, правителів-мудреців можна визначити не одразу, тому в його вченні про державу накреслюються способи розподілу на стани. У платонівській державі їх три: стан мудреців-правителів, стан воїнів і стан працюючих для забезпечення держави всім необхідним. Тільки стани ці визначаються не народженням, не походженням від того чи іншого батька. Від народження всі рівні, а належність до певного стану випливає з різниці в особистих здібностях. Людина, за Платоном, має три основні здібності: розум з його доброчесністю, мудрістю; серце з його доброчесністю, мужністю; тілесні, чуттєві потреби з їх доброчесністю, поміркованістю і розсудливістю. Так і в державі, у цій "сумарній людині", у суспільстві існують ті ж самі доброчесності, тільки вони нерівнозначно розподілені між окремими особами. Від природи доброчесними є всі. З роками в одних більшою мірою виявляється доброчесність одного виду, у других — іншого. Та кожному окремо і всім загалом необхідна вища, верховна доброчесність — справедливість.
Всі люди — брати, але не всі однаково добре можуть виконувати одні й ті самі обов'язки. Одні здатні до управління, інші сповнені мужності й відваги, треті народжені для землеробства, ремесла, торгівлі чи мистецтва. На початку життя ці схильності важко, мабуть, і неможливо визначити. Тому початкова освіта однакова для всіх дітей. Питання сім'ї, виховання Платон розглядає як абстрактний мислитель, як людина, котра, не враховуючи дійсність, хоче змінити її відповідно до своїх ідей. Платон мріяв про досконалу державу — доля окремої особи його не хвилювала, він ладен був принести її в жертву заради держави.
» следующая страница »
1 ... 13 14 15 16 17 1819 20 21 22 23 ... 215