Розвиваючи дану точку зору Лукашова О. у статті «Социальное государство и защита прав граждан в условиях рыночных отношений» наголошує та тому, що «в сучасних умовах питання про соціальну роль держави - це не тільки питання політичне, юридичне, але й моральне. Зводити всі проблеми взаємовідносин держави і громадянина до формальних юридичних аспектів неможливо» [2, с.13].
В той же час, Петровський О. у своїй дисертації «Роль соціального партнерства в становленні найманої праці в трансформаційній економіці» виділив та охарактеризував особливості та основні проблеми становлення соціальної держави України: несформованість інституціонального середовища соціального партнерства (відсутність системи демократичного контролю за створенням соціально - ефективних інститутів; елети, спроможної поставити соціальні інтереси вище політичних та ін.); відсутність масового середнього класу як необхідного елемента у розв'язанні протиріч між працею і капіталом ; розмитість ролі держави як соціального партнера (держава як найбільший власник є поганим арбітном у суперечках між працею і капіталом); відсутність ініціативи знизу, розрив між організаційними рівнями «зверху» і «знизу» з причин недовіри до політичних і громадських організацій, правової незахищеності низових структур, домінування короткострокових цілей на шкоду довгостроковим в діяльності підприємств; роз'єднаність профспілок з політичних причин, а також роз'єднаність роботодавців [3, с.4].
Наукове бачення автором даної проблеми було викладено вісім років тому, а проблеми розбудови соціальної держави в трансформаційній економіці
України за цей не малий час не лише не були вирішені, а навіть додались, поглибились нині і не лише через елементи радянської спадкоємності, а й через світову та вітчизняну фінансову кризу.
Відомий російський дослідник Торлопов В. стверджував, що «перед соціальною державою і соціальною політикою, в рамках якої здійснюються її принципи, не стоїть завдання створення абсолютної соціальної справедливості, вони покликані забезпечити соціальну компенсацію у такій мірі, аби внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів не виникали соціальні конфлікти, нестатки, аби не відбувалась правова, соціальна й культурна ізоляція певних соціальних груп» [4, с.123].
Виходячи з вище перелічених тверджень можемо дати своє визначення соціальної держави - це здатність держави у процесі свого функціонування та розвитку створювати умови, відповідно до конкретно - історичних обставин, для задоволення життєво необхідних потреб усього суспільства, а також створення сприятливого клімату для реалізації інтересів окремих індивідів та їхніх спільнот.
Виходячи з того, що держава виникає і розвивається внаслідок необхідності задоволення певних соціальних потреб, котрі не можуть бути задоволенні будь - яким іншим способом, то можна стверджувати, що держава тісно пов'язана із своїм суспільством та його потребами на даний історичний період.
У процесі дослідження соціальної сутності держави, на нашу думку, необхідно відповісти на головне питання про те, чиї і які саме потреби повинна задовільнити соціальна держава?
По-перше, соціальна держава має створити передумови для того, щоб її громадяни мали змогу забезпечити себе та свою сім'ю всіма необхідними благами не вдаючись до державної допомоги. І лише ті громадяни, котрі з тих чи інших причин не взмозі утримувати себе (хвороба, старість), повинні одержувати від держави соціальну допомогу для того, щоб вести гідний спосіб життя.
Для виконання цих завдань держава має проводити активну соціальну політику, але не допускати перетворення суспільства, як говорив Г. Гарбіш, у «суспільство отримувачів допомоги» [5, с. 171], тобто в суспільство в якому вигідніше не працювати і отримувати соціальну допомогу, а ніж працювати.
» следующая страница »
1 2 34 5