Механізм формування ресурсної бази розвитку регіону

Відбір підприємств для укладання з ними угод відбувається на конкурсній основі з ура­хуванням результатів аналізу їх фінансово-еко­номічного положення. Велике значення на­дається при цьому тому впливу, який надає діяльність підприємств на розвиток міста. Чим більше внесок підприємства в соціальну сферу міста і в його господарство, тим більша увага до нього муніципалітету [3].

Однією з цілей реструктуризації підпри­ємств повинне стати створення такої структу­ри статутного капіталу, яка сама сприяла б оз­доровленню фінансів і діяльності підприємства. Підвищити інвестиційну активність в промис­ловості можна тільки одним способом - змінив­ши неефективну структуру акціонерного капі­талу, що склалася останніми роками. Для цьо­го потрібно викупити контрольні пакети акцій підприємств-виробників у фірм-посередників. Провести таку акцію одноразово неможливо. Тому державі і муніципалітетам слід, викорис­товуючи свої пакети акцій компаній-вироб-ників, в межах даних їм повноважень узяти під контроль монопольну поведінку підприємств-виробників по відношенню до споживачів їх продукції, що продиктоване знову таки інтере­сами інших крупних акціонерів.

Найбільш радикальним способом вдоскона­лення структури акціонерного капіталу про­мислових корпорацій є спрощення процедури банкрутства. Воно дає можливість розірвати порочний круг неплатежів, а також змінити по можливості склад власників акцій, зробити їх зацікавленими в акумуляції прибутку для інве­стування у виробництво.

В умовах несприятливого економічного клімату власні кошти підприємства залиша­ються основним джерелом фінансування.

Основними типами іноземних інвесторів, що вкладають кошти в акціонерний капітал вітчизняних підприємств, є:

1. Приватні інвестиційні фонди, найчастіше у вигляді пайових інвестиційних фондів, ос­новний інтерес інвестора - гра на курсових різницях вартості цінних паперів.

2. Венчурні фонди Європейського банку ре­конструкції і розвитку, що вкладають кош­ти в акціонерний капітал в основному в пер­

спективні дрібні і середні підприємства, фінансовий інтерес - курсові різниці вар­тості цінних паперів.

3. Міжурядові організації, що вкладають кош­ти в українські підприємства з вартістю ак­тивів не більше 10 млн. дол. з метою, насам­перед, допомоги дрібному і середньому бізнесу.

4. Промислові компанії (стратегічні інвесто­ри), зацікавлені в розвитку власного бізне­су, в розширенні ринку збуту [6].

Недостатнім чином на цей час використовуєть­ся основне фінансове джерело економіки будь-якої країни - особисті заощадження громадян. Без сумніву, банки і інвестиційні фонди - ос­новні інструменти мобілізації заощаджень гро­мадян. Але, по матеріалах ряду соціологічних досліджень, доходи населення від внесків в бан­ки і інші фінансові інститути украй низькі -всього 1,1 % сукупного доходу населення Ук­раїни. Це говорить про недовір'я, викликане кризою.

Державне майно є, з одного боку, джерелом фінансових надходжень до бюджету, а з іншо­го, важливим матеріальним ресурсом реалізації програм розвитку регіону. Ефективне управлін­ня у цьому випадку - першорядне завдання, здійснюватися воно повинне на основі страте­гічної програми використання. За допомогою проведення «фінансової інвентаризації» необ­хідно оцінити існуюче положення справ з ана­лізом варіантів альтернативного використання. Наступний етап припускає підготовку рішень по подальшій експлуатації, що включають ва­ріанти тактичного і стратегічного управління: -ефективна оренда;

- сумісне використання; -холдинг;

- продаж нерентабельних об'єктів державно­го майна;

-інше.

Досить великі розміри невживаних матеріаль­них активів підприємств, до них відносяться ділянки непрофільної діяльності, такі як буді­вельні, ремонтні і та ін. Більшість підприємств, створених ще за радянських часів, зараз знахо­диться в приватних руках. Незважаючи на те, що на підприємствах часом не використовують­ся їх профільні потужності, а також нерідкі ви­падки безграмотного управління, приватне уп­равління дає надію на ефективне використан­ня всіх матеріальних ресурсів надалі. Це повин­но виражатися у використанні госпрозрахун­кового методу, при якому обслуговуючі або не­профільні підрозділи, що спеціалізуються на наданні послуг як усередині підприємства, так і стороннім споживачам, стають центрами при­бутку.

 

« Содержание


5


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я