У той же період були сформульовані основні положення, що в сукупності склали наукове кредо інституціоналізму, стали його розгорнутим визначенням і окреслили “демаркаційну лінію” між ним та іншими напрямами економічної теорії. Дещо перефразовані і доповнені згодом Дж. Ходжсоном вони мають такий вигляд: “Хоча інституціоналісти прагнуть надати теорії практичної спрямованості, сама інституціональна наука не повинна зводитися до пропозицій із проведення економічної політики.
Інституціоналізм активно використовує ідеї і дані інших наук, таких як психологія, соціологія і антропологія, для того щоб сприяти більш глибокому аналізу інституцій і поведінки людини.
Інституції - це ключові елементи будь-якої економічної системи, і тому головне завдання економіста полягає у вивченні інституцій і процесів їх збереження, оновлення і зміни.
Економіка - це відкрита і еволюціонуюча система, яка функціонує в умовах природного середовища, піддається технологічним змінам і втягнута у більш широкі соціальні політичні і владні відносини.
Представлення індивідуального агента як людини, максимізуючої корисність, нереальне або помилкове. Необхідно враховувати інституційне і культурне середовище, в якому знаходиться людина. Отже, люди не просто створюють інституції. Через перетворюючий низхідний причинний зв'язок ... інституції достатньо сильно впливають на людей” [74, с. 13].
Як бачимо, інституціональна теорія пропонує значно ширший підхід до аналізу економічних процесів, ніж неокласична чи кейнсіанська. На нашу думку, комплексні дослідження соціально-економічної ситуації, яка склалася на даний час в Україні, з урахуванням викладених вищих положень, дозволили б значно глибше проникнути в сутність економічних проблем перехідного періоду; краще зрозуміти їх зв'язок з соціально-культурними, історичними, технологічними та інституційними чинниками; точніше прогнозувати напрямки і наслідки трансформаційних процесів.
Чи не найбільшим досягненням інституціоналізму цього періоду було створення Дж. Коммонсом теорії трансакцій, у якій обґрунтовувалося виділення трансакції, тобто будь-якої передачі правового контролю від одного агента до іншого, в якості первинного і конституючого елемента економічної діяльності.
Лідером емпіричного напрямку інституціоналізму У. Мітчелом були здійснені масштабні дослідження впливу інституційного середовища та різноманітних державних, політичних і громадських організацій на господарський цикл, грошовий обіг та інші процеси економічної динаміки.
Дж. Коммонс, У. Мітчел та інші інституціоналісти послідовно відстоювали ідею підвищення ролі державного регулювання економіки, обґрунтовували необхідність здійснення державних витрат для подолання економічних криз та використання уряду для встановлення балансу між економічними інтересами різних суспільних верств. Слід відзначити, що їхні зусилля відіграли не останню роль у підготовці академічної і громадської думки до сприйняття ідей кейнсіанства.
Після Другої світової війни у інституціоналізмі посилилися тенденції відходу від вивчення фундаментальних теоретичних проблем і зосередження на емпіричних дослідженнях. Це співпало з періодом зміцнення позицій конкуруючих доктрин, насамперед кейнсіанської, і призвело до витіснення інституціоналізму на периферію економічної науки.
Наступний етап піднесення інституціоналізму припадає на другу половину ХХ ст. (50-60-ті роки). В цей час були розроблені теорії трансформації капіталізму (А. Берклі, Дж. М. Кларк, Г. Мінз) та технократичного детермінізму (Дж.К. Гелбрейт, Р. Хейл-бронер); розвинуті концепції соціологічного спрямування (Ф. Перру, Ж. Фу- растьє); дістали наукове пояснення багато економічних проблем третього світу (Г. Мюр- даль, К. Віттфогель, У.А. Льюіс).
» следующая страница »
1 ... 41 42 43 44 45 4647 48 49 50 51 ... 241