Моделі розвитку міжнародних економічних відносин
Економіка будь-якої країни є відкритою системою. Міжнародна торгівля — це перша форма міжнародних економічних відносин, засіб, за допомогою якого країни розвивають свою спеціалізацію, нарощують обсяги виробництваі експорту товарів, підвищують продуктивність своїх ресурсів.
Міжнародна торгівля порівняно з внутрішньою торгівлею пов’язана з рядом додаткових труднощів, оскільки вона більшою мірою підпадає під політичний контроль та втручання з боку урядів держав. Крім цього, кожна країна використовує свою національну валюту, а мобільність ресурсів на міжнародному рівні більша, ніж усередині країни.
Показники міжнародної торгівлі відображають рівень економічного розвитку країн і характер відносин між ними. При вивченні та аналізі принципів участі національних економік у міжнародному товарообміні, факторів конкурентоспроможності окремих країн на світовому ринку, закономірностей розвитку світової торгівлі великий інтерес становлять розроблені теорії міжнародної торгівлі. У цих теоріях (кінець XVIII — поч. XIX ст.) були визначені основні напрямки зовнішньоторгівельної політики: фрітредерство і протекціонізм.
Фрітредерство — це політика вільної торгівлі, при якій митні органи виконують тільки реєстраційні функції, вони не стягують експортного чи імпортного мита; не встановлюються будь-які обмеження на зовнішньоторговий оборот. Принцип вільної торгівлі був офіційною економічною політикою Англії в XIX ст., в його основі лежала теорія порівняльних витрат Д.Рікардо. Таку політику може здійснювати країна з високоефективним національним господарством, при якому місцеві підприємці можуть витримувати іноземну конкуренцію й активно втручатись у світовий ринок.
Політика протекціонізму спрямована на захист власних промисловості та сільського господарства від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи, обмеження імпорту.
В основі зовнішньої торгівлі лежить теорія абсолютної і порівняльної переваги.
Під абсолютною перевагою розуміють здатність країни виробляти товари та послуги з найменшими затратами в порівнянні з іншими країнами. Засновником такої теорії вважається основоположник класичної політекономії Адам Сміт, який уперше запропонував проблему ефективності міжнародного поділу праці у вигляді теорії абсолютних переваг. Доводячи необхідність вільної міжнародної торгівлі, Адам Сміт 1776 року у праці “Багатства народів” висміював страх щодо зовнішньої торгівлі, він зазначав, що головне правило господаря хати — ніколи не намагатися зробити вдома те, що дешевше купити. Кравець, наводить він приклад, не буде шити собі взуття, а придбає його у шевця, і
навпаки. Іншими словами, країна, яка володіє великими запасами певного виду сировини, а відтак має можливість отримувати дешевші матеріали, повинна спеціалізуватись на їх використанні. Необхідно імпортувати товари з країни, де витрати абсолютно менші, а експортувати ті товари, витрати яких нижчі в експортерів.
Оскільки завжди у співвідношеннях цін між країнами існують хоча б незначні відмінності, то кожна країна, незалежно від рівня її економічного розвитку, буде мати порівняльні переваги, тобто в цій країні завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим, ніж виробництво інших товарів. Саме цей товар країна повинна експортувати в обмін на інші.
Основою цієї теорії послужив той факт, що більше 1/3 світової торгівлі того часу у вартісному вираженні припадало на торгівлю товарами з колоній.
Подальший розвиток класична економічна теорія міжнародної торгівлі отримала в працях Давіда Рікардо, який у своїй роботі “ Основи політичної економії та оподаткування” (1817 р.) сформулював теорію порівняльних переваг. Ситуація порівняльної переваги — це здатність країни виробляти товари та послуги з відносно нижчими альтернативними витратами, ніж їх виробляє будь-яка інша країна.
» следующая страница »
1 ... 4 5 6 7 8 910 11 12 13 14 ... 169