Природа управлінських рішень
Керівники в своїй діяльності при прийнятті рішень досить часто покладаються на власний досвід, інтуїцію та почуття. Відомий науковець Н. Енкельман говорив, що «в конфлікті почуття і розуму завжди перемагає почуття». У даному контексті почуття, що базується на конкретних умовах про об’єкт управління, виражає відношення до рішення, що приймається. Залишатись незалежним від почуттів менеджеру заважає внутрішнє середовище та особисті якості. Крім того, для прийняття раціональних рішень потрібно досконало володіти математичним апаратом і здійснювати математичне моделювання розвитку об’єкта [12].
Формальна (математизована) теорія прийняття рішень у рамках нормативного підходу аналізує, як повинні прийматися рішення, за яких умов вони будуть найбільш раціональними.
З викладеного виходить, що менеджер повинен володіти різно- сторонніми теоретичними знаннями (теорії менеджменту, теорії організації, психології, соціології, інформатики, математики, інших наук) та практичними навичками, досвідом розробки управлінських рішень, щоб забезпечити їх високу якість і ефективність. А математичний апарат, формалізовані структури теорії прийняття рішень і сучасні інформаційні технології будуть сприяти цьому.
Співвідношення формального і неформального аспектів розробки УР досить динамічне. Воно обумовлене як розвитком математичного апарату та технічних засобів, так і формалізацією психофізичних процесів людської поведінки. З розвитком науково- технічної революції область формального в розробці рішень розширюється. За твердженням фахівців, психологія стоїть на порозі нового етапу розвитку — створення математичного апарату для опису психічних явищ і пов’язаної з ними людської поведінки. І це вельми важливе, оскільки психологічні (неформальні) аспекти — складова частина процесу розробки рішень, що не враховується нормативними моделями.
Але не дивлячись на твердження, що в будь-якій області знань рівно стільки науки, скільки в ній математики, пріоритетна роль при прийнятті Р належить особистості, її інтелекту, досвіду та інтуїції. 3 позиції менеджменту процес мислення включає певні елементи (рис. 1.1) [12].
Рис. 1.1. Принципова схема процесу мислення |
На початку будь-якої справи лежить ідея, яка трансформується в думку і під впливом зовнішнього середовища та внутрішніх факторів особистості перетворюється в переконання. Переконання, підсилені почуттями і увагою, реалізуються в конкретних діях менеджера. При згоді з зовнішнім середовищем виконувані дії ведуть до успіху. Повторення успіхів формує майстерність, чи мистецтво прийняти Р.
У повсякденній практиці менеджеру потрібно прийняти багато простих і складних рішень. Здатність «видавати» ідеї, мислити та узгоджувати свою думку з керівництвом і колегами, досягати позитивного її впровадження в дію — це якості кращого менеджера.
Управлінське мислення повинно бути конкретним. Керівнику необхідно уявляти складне ціле і бачити при цьому складові його елементи. Найважливішими властивостями управлінського мислення є здібність до ризику та особиста відповідальність за кінцевий результат. Кожне Р породжується в процесі мислення, яке співвідносить можливості особистості з ситуацією, що конкретно складається.
Мислення керівників має деякі особливості, зокрема:
— глибина мислення — свідчить про вміння передбачати найбільш віддалені від поверхні причинно-наслідкові зв’язки;
— широта мислення — відображає вміння бачити гаму (багатогранність) взаємозв’язаних явищ в цілому, не виділяючи з них яку- небудь проблему і не займаючись лише нею;
— гнучкість мислення — проявляється у вмінні відступати від улюблених та випробуваних стереотипів Р; вміння оригінально мислити;
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 112