Основне питання ділового спілкування можна сформулювати так: позиції сторін визначаються ставленням до проблеми або до опонента. Залежно від того чи іншого вирішення цього питання виникають зовсім різні уявлення про те, який зміст ми вкладаємо в поняття «ділове спілкування» або “діловий стиль спілкування”.
У першому випадку ми маємо справу зі зваженим обговоренням суперечливого положення. Це і є діловий стиль. У другому випадку мова йде не про обговорення проблеми, а про обговорення носіїв тих чи інших поглядів. І навіть якщо учасники цього обговорення і підводять свої позиції під спільний знаменник, — це не ділове спілкування. Це може називатися договором, альянсом, угодою, союзом, кон’юнктурою.
Принципова різниця між цими двома моделями випливає з того чи іншого вирішення основного питання ділового спілкування. Якщо послідовно розглянути два способи вирішення основного питання ділового спілкування, то можна виділити наступне.
Основним принципом будь-яких ділових відносин, які пов’язані із спілкуванням, буде такий: ставлення до проблеми не залежить від ставлення до опонента.
Реалізація даного принципу пов’язана із застосуванням таких більш часткових прийомів та методів.
• Виявлення проблеми в “чистому вигляді”, тобто яка вона є сама по собі, незалежно від того, що про неї думають і як до неї ставляться всі інші сторони конфлікту, в тому числі й від власної думки.
• Оцінка проблеми, яка виходить із об’єктивних критеріїв, а не характеристик будь-якого, в тому числі власного інтересу і наміру. Треба відмітити, що основними труднощами, які доводиться долати в діловому спілкуванні, є не боротьба з супротивником, опонентом, а боротьба з самим собою. Це зусилля, які необхідні для того, щоб подолати власний суб’єктивізм, упередженість, претензію на те, що власна точка зору є єдино правильною. Тому при формуванні позиції необхідно розділити об’єктивну оцінку і суб’єктивні цілі та наміри. Потрібно показати, що при всьому об’єктивному баченні проблеми позиція характеризується, насамперед, своїми конкретними цілями та ідеями. Це зрозуміло й природно. Але якщо до суб’єктивної мети ще додати упереджене суб’єктивне бачення проблеми, то чекати від цього всього конструктивного вирішення спірного положення неможливо.
• Незалежна експертиза ситуації, яка склалася через різні позиції.
• Визначення власної позиції, виходячи з того, що вона характеризується виразом позиційного інтересу, а не претензій на абсолютну істину.
• Формування відношення до позиції опонента, виходячи із принципової рівності поглядів, основ, принципів.
Альтернативою розглянутих вище характеристик є наступний принцип.
Ставлення до проблеми формується через призму ставлення до опонента. Цей принцип має протилежну властивість.
Реалізація цього принципу, який перетворює обговорення суперечливого положення із досягнення угоди в змову, характеризується такими прийомами і методами:
• Спірне положення розглядається лише під кутом зору відповіді на запитання “Кому вигідно?”, тобто проблема розглядається лише як прояв намірів та інтересів протилежних сторін.
• Оцінка спірного положення дається виходячи із особистого, суб’єктивного інтересу, без врахування суспільно значущих основ.
• Береться до уваги лише позиційна експертиза, всі інші експертні оцінки не розглядаються.
• Власна позиція визначається відповідно до уявлення про свою перевагу.
• Оцінка позиції опонента здійснюється на тій же основі: позиція опонента не може бути правильною, тому що це — позиція противника.
6.2. Принциповість по суті: імперативи ділового обговорення
» следующая страница »
1 ... 36 37 38 39 40 4142 43 44 45 46 ... 134