До неокласичного напряму здебільшого у сфері політики відноситься концепція громадського вибору.
в®” Теорія громадського вибору. Тривалий час існувало переконання, що рішення, які приймаються окремими політиками, політичними та державними організаціями, повинні мати ціль принесення всьому суспільству найбільшої користі. К. Віксель у 1897 р. вперше визначив політику як взаємовигідний обмін між громадянами та суспільними структурами. Згодом ця думка була розвинена і знайшла відображення у теорії громадського вибору. Впродовж 60-70-их років ХХст. на базі Вірджінського університету (США) та однойменного політехнічного інституту сформувалася "Вірджінська школа", так ще називають засновників теорії громадського вибору. Провідним розробником її є лауреат Нобелівської премії Джеймс Б'юкенен
. До активних прихильників належать Г. Таллок, У. Натер, Дж. Бреннан та інші вчені.
Дж. Б'юкенен досліджує проблему, що лежить на стику економічної теорії та теорії державного управління. Все активніша участь держави у бізнесі та господарському регулюванні піднімає питання про практику прийняття рішень. І головне тут - як добитися, щоб прийняття законів, встановлення податків, розподіл бюджетних коштів, інші рішення владних
органів насправді відповідали потребам суспільства, а не окремих осіб чи бізнес-груп? Вчений вважає, що мову слід вести не про пріоритет чи вибір певної політики (неокейнсіанської, монетарної або іншої), а про шлях обмеження державного регулювання та регламентації.
Чому? На відміну від традиційних досліджень економіки в теорії громадського вибору досліджується ринок політичний, на якому взаємодіють політики, виборці і державні чиновники. За аналогією з традиційним ринком товарів та послуг продавцем тут виступає політик, покупцем - виборець, а держава має виконувати посередницькі функції. Політики пропонують пакети різних програм дії, виборці розплачуються, у випадку покупки, своїми голосами. На думку вчених, купівля-продаж передвиборних програм складає суть сучасної представницької демократії.
Т еорія громадського вибору виходить з того, що політична поведінка базується на тій же логіці, що і ринкова поведінка, а питання про мотиви є похідним. Її представники негативно відносяться до державного втручання в економічне життя. Разом з тим вони доводять, що ринок не здатний виконати роль ефективного регулятора. Ринок "працює" погано, але це не значить, що держава буде "працювати" краще.
У теорії громадського вибору показано, як конкуренція політиків за голоси виборців призводить до посилення державного втручання в економіку; як через державні програми відбувається перерозподіл доходу від найбідніших і найбагатших верств населення на користь середніх класів; як малі, але тісно згуртовані політичні групи можуть брати верх над широкою, але розсіяною політичною більшістю.
Виходячи з цього, на думку Дж. Б'юкенена та його прихильників, слід знайти інструменти, що пов'язали б практичну і правову діяльність з економічною теорією неокласиків. Щоб підтримати ефективність регулювання, треба не вести мову про те, які засоби та підходи виглядають краще (грошово-кредитні чи бюджетні), а кардинально вдосконалювати сам механізм прийняття рішень на політичному рівні. Завдання в тому, щоб сформувати нову систему вироблення політичних рішень подібну до того, як здійснюється вибір рішень на товарногрошовому ринку.
Дж. Б'юкенен вважає, що, застосовуючи модель економічної поведінки до аналізу політики, слід враховувати різницю у мотивах поведінки, а головне, в "неоднаковій структурі"ринкової і політичної систем. В основі теорії громадського вибору лежить застосування економічного підходу до аналізу політичних процесів. Політичні рішення
- це вибір альтернативних варіантів. У цьому - схожість зі звичайним ринком, хоч і є певні особливості. Якщо на ринку люди міняють яблука на апельсини, то у політиці сплачують податки в обмін на суспільні блага. Цей обмін не раціональний, адже, частіше всього, платники податків одні, а блага за рахунок податків одержують інші.
» следующая страница »
1 ... 210 211 212 213 214 215216 217 218 219 220 ... 279