Знадобилося майже десять років проб і помилок, щоб державці нарешті офіційно зізналися в тому, що спеціальні (вільні) економічні зони (вони ж, в іншій інтерпретації, території пріоритетного розвитку) не виправдали покладених на них великих надій. Влада передбачала, що м’якший фіскальний режим сприятиме залученню через СЕЗ більшого обсягу інвестицій. Інвестор вважав за краще вкладати гроші в звичайному режимі. Станом на 2002 рік фінансові вливання в Україну загалом зросли в 1,5 рази, тоді як у спецтериторії — тільки на 4%. Влада сподівалася, що спецзони допоможуть підняти високотехноло- гічне виробництво. Але інвестиції у високі технології становили лише 5% їхньої загальної кількості. Влада очікувала, що створення СЕЗ на економічно слабких територіях допоможе їх підняти, однак протягом останніх трьох років на чотирьох територіях у Житомирській області, одній — у Луганській, ще шести — у Донецькій, а також у Щорсівсько- му районі Чернігівської області не було реалізовано жодного проекту. І ті з них, які реалізовувалися в інших областях, практично не змогли вплинути на якісні зміни в структурній економіці регіонів.
Робота вільних економічних зон здебільшого лише перерозподілила фінансові потоки: вітчизняний капітал «перетік» на території з пільговим податковим режимом. У результаті для окремих вітчизняних підприємців було створено переваги, які спотворили конкурентне середовище на регіональних ринках. На внутрішньому ринку нині реалізовується майже 70% пільгової продукції, яку виробляють суб’єкти СЕЗ.
Аргументи проти СЕЗ:
1. СЕЗ займають 10% території України. Проте обсяг виробництва продукції підприємств, розташованих у СЕЗ, у 2002 році становив лише 4% від загального обсягу продукції, виробленої на підприємствах України. На територіях, де діють спеціальні режими інвестиційної діяльності — 7,7%.
2. «Спеціальні економічні режими можуть руйнувати конкурентний порядок у державі, спотворюючи цим самим роботу цінового механізму», — вважають в Інституті реформ. Цю думку підтверджують недавні події в м’ясопереробнїй промисловості. Нагадаємо, що уряд рекомендував м’ясокомбінатам, які працюють поза «зонами», ініціювати антидемпінгове розслідування стосовно їхніх конкурентів, які працюють через СЕЗ. Останні отримують імпортну сировину, яка на 20% дешевша, ніж українська. Прикладом внутрішнього демпінгу, який породили СЕЗ, також може слугувати вироблення металевого профілю для покриття дахів. Підприємства, що виробляють таку продукцію, зазнають глибокої кризи, бо не можуть витримати конкуренції з розташованими в СЕЗ «Славутич».
3. За даними Мінекономіки, сума наданих СЕЗ пільг за підсумками 2002 року вперше перевищила надходження від них у бюджет: за 6 місяців 2002 року «мінус» 156,4 млн. грн. (Додаток А). Водночас хронічно збільшується частка імпортного мита в загальній сумі недоотри- маних коштів. Спеціальний інвестиційний режим перетворюється на своєрідний коридор безмитного ввезення імпортних товарів.
4. Використання СЕЗ у світовій практиці можна порівняти з голковою терапією, коли за рахунок невеличкої території пожвавлюється економіка певного регіону. В Україні суттєвого пожвавлення інвестиційного клімату не спостерігається і в більшості СЕЗ, і загалом в країні.
5. Противники СЕЗ стверджують, що працювати в них можуть тільки обрані. Конкретних фактів про те, що комусь не дали вкласти капітал у СЕЗ, не наводять, але слова Президента про «обираність» тих, хто працює в зонах, не можна заперечити. Крім того, експерти, як приклад, наводять той факт, що в деяких «зонах» віднедавна не зареєстровано жодного нового підприємства.
5.2. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності
» следующая страница »
1 ... 96 97 98 99 100 101102 103 104 105 106 ... 224