В сучасний період лізинг у США, як і в Західній Європі в цілому, перетворився на один з основних видів економічного бізнесу. Згідно з експертними оцінками, наприкінці 80-х років (а саме на початку 1988 р.) на світовому ринку за умовами лізингу було реалізовано основних фондів на 250 млрд дол., в той час, коли в 1979 р. — лише на 50 млрд дол.
Щодо загальної оцінки капітальних вкладень у машини та устаткування на частку лізингу припадає: в США—25-30 %, в Англії, Франції, Швеції — 14 %; Норвегії — 10 %, в Японії — 8-10 %.
Широке впровадження лізингу у сучасний ринок послужило підставою для створення міжнародних лізингових інститутів. Так, Об’єднання Європейських лізингових товариств охоплює товариства і спілки 17 європейських країн.
У деяких країнах урядові установи використовують лізинг як особливу форму підтримки малого бізнесу.
В Україні угоди, подібні лізинговим, почали використовувати десь наприкінці 70-х — початку 80-х років, коли ще вона була однією з республік колишнього СРСР. Підприємства Радянського Союзу не могли вільно вийти на зовнішний ринок і в зв’язку з цим не мали іноземної валюти для оплати імпортного устаткування. Існувала державна монополія зовнішньої торгівлі та державна валютна монополія. Тому лізинг розглядався як одна з форм придбання або реалізації устаткування, яка використовувалась лише зовнішньоторговель-
391
ними організаціями. Так, відомі факти укладання подібних угод Мінморфло- том СРСР, зовнішньоторговельним об’єднанням “Радтрансавто”, Аерофлотом. Лізинг фіксувався в угодах радянських партнерів з іноземними як оренда на певний строк, що відповідав строку служби майна (або дещо менший) із визнанням права власності за орендодавцем.
З початку 90-х років з отриманням можливості вільного виходу на міжнародний ринок суб’єкти підприємницької діяльності в Україні почали спроби самостійного використання лізингових операцій. Законом України “Про банки і банківську діяльність” лізингову діяльність дозволено було здійснювати комерційним банкам. Але з початком лібералізації цін і негативних інфляційних процесів лізинговий бізнес практично не развивався в Україні і тому в цьому питанні вона дуже відстала від країн з розвинутою ринковою економікою. Можливо, певна стабілізація економіки, прийняття 16 грудня 1997 року Законом України “Про лізинг” та підвищення зацікавленості у лізингу змінять цю ситуацію на краще.
Стаття 1 Закону України “Про лізинг” визначає лізинг як підприємницьку діяльність, що спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів та полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на певний строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця чи здобутого ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Наведене поняття розкриває певною мірою майже всі притаманні лізингу ознаки, але, на наш погляд, висвітлює лише економічний підхід до цієї проблеми. Якщо розглядати лізингові операції як правовідносини, то лізингом є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з інвестуванням лізингодавцем тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у заздалегідь визначене лізингоодержувачем майно, що передається йому за договором на певний термін для використання у підприємницьких цілях з періодичною сплатою його вартості.
З погляду правової теорії об’єктом лізингових відносин слід вважати суспільні відносини, що виникають між суб’єктами лізингу, а саме — сторонами лізингової угоди. На наш погляд, слід піддати сумніву поширену в присвяченій лізингу спеціальній літературі точку зору, згідно з якою об’єктом лізингу є рухоме та нерухоме майно, яке надається у лізинг. Ця точка зору отримала втілення також у прийнятому Законі “Про лізинг”. Ми вважаємо, що майно, яке надається у користування відповідно до договора лізингу слід визначити предметом лізингу, насамперед, що воно є предметом даного договору. Тому надалі будемо використовувати цей термін.
» следующая страница »
1 ... 302 303 304 305 306 307308 309 310 311 312 ... 384