Економічна теорія

380

ючого банку можуть призначати парламент, президент, уряд, монарх, і він не вхо­дить до складу уряду. Істотний ступінь незалежності центрального банку є необ­хідною умовою ефективності його діяльності, що нерідко вступає в суперечність з короткостроковими цілями уряду, стурбованого, скажімо, наближенням чер­гових виборів. Це особливо важливо в плані обмеження можливостей уряду ви­користовувати ресурси центрального банку для покриття бюджетного дефіциту.

Водночас незалежність центрального банку від уряду має відносний ха­рактер у тому сенсі, що економічна політика не може бути успішною без чітко­го узгодження і тісного ув’язування її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики. У довгостроковому плані політика центрального банку прямо визначається пріоритетами макроекономічного курсу уряду. У кінцево­му підсумку будь- який центральний банк тією або іншою мірою сполучає риси банку і державного органу.

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль у кредитній системі країни, є:

1)    проведення єдиної державної політики в сфері грошового обігу, креди­ту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

2)    монопольне право на випуск банкнот в обіг, визначення виду грошової одиниці, її номіналу, основних ознак і систем захисту;

3)    здійснення функцій валютного органу—головного органу, який визна­чає валютну політику держави;

4)    здійснення банківського нагляду, на який покладено контроль за вико­нанням комерційними банками законодавства з банківської справи, додержан­ня економічних нормативів, банківських резервів тощо;

5)     здійснення функцій “банку банків” з метою дотримання стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей кредитування комерційних банків ;

6)    організація і здійснення через банківську систему касового обслугову­вання державного бюджету, проведення операцій з державними цінними папе­рами, надання кредитів уряду;

7)   організація міжбанківських розрахунків.

За центральним банком як представником держави законодавчо закріп­лена емісійна монополія тільки щодо банкнот, тобто загальнонаціональних кре­дитних грошей, що є загальновизнаним остаточним засобом погашення бор­гових зобов’язань. У деяких країнах центральний банк монопольно здійснює також емісію монет, але їх карбуванням звичайно займається міністерство фінансів (казначейство). Банкноти становлять незначну частину грошової маси промислово розвинутих країн, тому функції емісійної монополії ЦБ дещо зни­жені, хоча банкнотна емісія, як і раніше, необхідна для платежів у роздрібній торгівлі і забезпечення ліквідності кредитної системи. Чим вище частка наяв­ного обігу в країні, тим важливіше значення банкнотної емісії.

Центральний банк не має справи безпосередньо з підприємцями і насе­ленням. Його головною клієнтурою є комерційні банки, що виступають ніби посередниками між економікою і центральним банком. Останній зберігає вільну готівку комерційних банків, тобто їхні касові резерви. Історично ці резерви по­міщалися комерційними банками в центральний банк як гарантійний фонд для погашення депозитів.

У більшості країн комерційні банки зобов’язані зберігати частину своїх касових резервів у центральному банку відповідно до закону. Такі резерви на­зивають обов’язковими банківськими резервами. Центральний банк встановлює мінімальне співвідношення обов’язкових резервів з зобов’язаннями банків по депозитах (норму обов’язкових резервів). Через рахунки, що відкриваються комерційними банками в центральному банку, останній здійснює врегулюван­ня розрахунків між ними. З упровадженням електронних розрахункових сис­тем істотно знизилося значення традиційної для центрального банку функції розрахункового центру банківської системи.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 293 294 295 296 297 298299 300 301 302 303  ... 384