169
він продав здатність працювати, витрати, пов’язані з його наймом, а й створює нову вартість, в т.ч. додаткову. Цю додаткову вартість власник авансованих грошей привласнює і в подальшому може використати за власним бажанням: придбати додаткові засоби виробництва, найняти нових робітників і таким чином збільшити обсяги виробництва, а може витратити на задоволення власних потреб. Саме ця унікальна споживча вартість товару робоча сила (здатність створювати вартість більшу, ніж вона має на момент її продажу працівником на ринку праці) і приваблює власника авансованих грошей.За таких умов форма їх обігу набуває вигляду
Г - Т - Г*,
де Г* містять не тільки первинну їх величину, а й додаткову суму (Г+Б), яка відбиває особливості використання, функціонування робочої сили, здатної створювати нову вартість, в т.ч. додаткову. За вищезазначених умов гроші вже виступають як капітал, тобто як вартість, яка в процесі її використання створює додаткову вартість.
В умовах простого товарного виробництва для товоровиробника не має принципового значення той факт, яку частину робочого дня він витрачає на відшкодування витрат, пов’язаних з придбанням засобів виробництва, і яку на створення надлишку—прибутку, бо товаровиробник одночасно є і власником засобів виробництва і працівником, а також власником вироблених товарів (послуг). В умовах капіталістичного товарного виробництва це питання набуває великого соціально-економічного значення: власник авансованого капіталу зацікавлений у тому, щоб збільшувати ту частку дня, коли робітник створює прибуткову вартість додатковий робочий час, а робітник намагається подорожче продати свою робочу силу, тобто збільшити питому вагу робочого часу, протягом якого він створює вартість, адекватну вартості його робочої сили (необхідний робочий час).
Це суперечність, відома як суперечність між працею і капіталом, довгий час була в центрі уваги будь-якого суспільства, де провідні позиціі займав капітал, вона виступала основною причиною багатьох соціально-економічних і навіть політичних катаклізмів.
Слід зазначити, що в колишньому СРСР, за умов т.з. соціалізму, категорично заперечувалось існування капіталу, бо вважалось, що панування суспільної власності на засоби виробництва виключає саму можливість привласнення додаткової вартості, створеної працівниками (працівник нібито був одночасно і співвласником засобів виробництва, і співвласником виробленої продукції). Фактично ж засоби виробництва були монопольно узурповані верхівкою партійного та державного апарату, і ступінь експлуатації був вищий, ніж у розвинутих країнах Заходу, бо держава в особі зазначеного апарату відбирала у працівників не тільки прибутковий продукт, а й значну частку необхідного (реальна заробітна плата була в кілька разів нижчою, ніж у найманих
170
працівників на Заході, що знайшло відбиття на життєвому рівні наших робітників).
Існують різні підходи до класифікації капіталу, до визначення того чи іншого його виду.. Залежно від сфери використання капіталу виділяють промисловий (виробничий) капітал, який функціонує (використовується) у виробничій сфері (незалежно від галузі цієї сфери — у промисловості, сільському господарстві, будівництві тощо), торговельний - у сфері товарного обігу та позичковий — у сфері грошового обігу.
Торговельний капітал відокремлюється від промислового у тому разі, коли підприємець (група підприємців) спеціалізується виключно на реалізації товарів. Якби промисловець сам займався реалізацією своєї продукції, то він був би змушений авансувати для цього додатковий капітал, зменшивши обсяги його використання у виробництві. Це, в свою чергу, призвело б до зменшення прибутку. Ось чому підприємцю часто доводиться приймати рішення або організовувати реалізацію свого товару, або передати функцію реалізації іншому підприємцю, який займається виключно торгівлею, поступитися на користь останнього часткою свого прибутку. Вибір варіанта визначається єдиним критерієм — прибутком, який отримає підприємець у тому чи іншому випадку.
» следующая страница »
1 ... 128 129 130 131 132 133134 135 136 137 138 ... 384