ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
1. Генеза проблеми безпеки
Світові соціально-економічні процеси на межі другого—третього тисячоліть вступили у період перманентних, глибоких, болісних змін, результатом яких має стати нова конфігурація світопорядку, нове співвідношення сил, новітні економічні та соціальні механізми розвитку, новітня геополітична, геоекономічна, цивілізаційна картина світу
. Глобальні зміни викликають цілу систему проявів нестабільності, девіації, кризових явищ, зокрема тінізації суспільних процесів, які як імператив ставлять питання про виживання людської цивілізації, зокрема її економічної системи. Ніколи раніше в історії людство не було таким сильним щодо оволодіння таємницями природи і їх використання у своїй діяльності й таким слабким щодо хвилі виникаючих при цьому загроз. Величезного значення у зв’язку з цим набуває проблема вивчення та забезпечення достатнього рівня національної безпеки, висування її (а також її складових) на позиції найбільш актуальних соціально-економічних проблем управління.
Диверсифікація пріоритетів серед проблем управління в бік проблем економічної безпеки (у гносеологічному аспекті) історично й логічно пов’язана з розвитком філософських концепцій руху суспільних відносин.
Так, у філософії історії протягом кількох тисячоліть її розвитку утворилися три концепції («бачення») еволюції людства: регрес (від вищого стану до нижчого); прогрес (від нижчого до вищого); цикли, в яких прогрес змінюється регресом, і навпаки. До недавніх часів у різних ідеологіях звичайно панувала одна з них. Так, індуїзм цілком ґрунтується на концепції нескінченних циклів регресу від «золотого віку» (сатья чи критаю- га) до «залізного віку» (калиюга). В основі марксизму, навпаки, лежить ідея поступального прогресу від первіснообщинного ладу до комунізму. Тільки останнім часом росте розуміння рівнопорядковості всіх трьох концепцій, їх відносності (залежно від критеріїв) і взаємозв’язку.
Зокрема, історію людства У—ХХ століть християнського літочислення можна вважати, з одного боку, прогресом світової європоцентричної цивілізації, яка виникає на руїнах античної, а з другого — наростаючим регресом щодо попередніх сорока тисячоліть розвитку суспільства, причому становлення древніх цивілізацій можна розглядати як кризовий етап у даному процесі. Водночас ці століття можна представити як черговий цикл розвитку цивілізації, у всякому разі, починаючи з епохи Відродження, а передуюче їй тисячоліття — як епоху «антициклу» після катастрофи античної цивілізації.
Поняття прогресу, регресу і циклів не єдині, на основі яких аналізуються закономірності розвитку людства. Значний конструктивний потенціал має і концепція «норма-девіація» та симетрії щодо вивчення соціальних процесів
.
Нормальна ситуація характеризується гармонійністю, врівноваженістю, збалансованістю, стабільністю, симетрією — єдністю збереження та руху
, що теоретично можуть тривати нескінченно довго, але на практиці рано чи пізно рівновага системи порушується і вона переходить у спад, дисбаланс, колапс. Так, нормальна ситуація для людського суспільства будь-яких масштабів — від глобального до регіонального і локального — ґрунтується на симетрії багатьох видів структур, починаючи зі структури власності, форм господарювання, паливно-енергетичної, матеріально-сировинної, транспортної, торгової і кінчаючи політичною, екологічною, демографічною, соціокультурною структурами. Протягом тисячоліть існування роду людського ті чи інші структури, а іноді й усі разом, періодично порушувалися, потім відновлювалися на новому рівні й в іншій якості. Протягом останніх п’яти століть кожне нове порушення
цих симетрій ставало дедалі сильнішим, і в останній чверті XX століття їх стан став катастрофічним. Даний процес не може тривати більше кількох десятиліть — потім відцентрові сили неминуче призведуть систему до руйнації. Однак дотепер усе ще залишається можливість повернутися до нормальної ситуації шляхом глибокого реформування структур суспільства.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 350