У Законі України «Основи законодавства про обов’язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 р. визначено основні принципи та загальні, правові, фінансові й організаційні норми державного соціального страхування. Цей Закон, зокрема, передбачає щорічне встановлення Верховною Радою внесків на медичне страхування. За їх рахунок мають надаватися такі види медичних послуг: діагностика та амбулаторне лікування, стаціонарне лікування, надання ліків та медичних засобів, проведення профілактичних та роз’ яснювальних заходів, медична реабілітація після важких операцій і хронічних захворювань (перелік послуг має визначатися базовою і територіальними програмами медичного страхування).
Незважаючи на інтенсивну законотворчу діяльність, практичних кроків щодо реформ у сфері охорони здоров’я здійснено не було. За роки переходу до ринкової економіки система державного забезпечення медичного обслуговування населення була доповнена створенням невеликих приватних медичних закладів та поодиноких компаній медичного страхування.
Конституцією України (ст. 49) передбачено право кожного громадянина на безоплатну медичну допомогу в закладах охорони здоров’ я комунальної (державної) власності. Цілком зрозуміло, що це положення Конституції діє в межах можливостей держави, тобто в межах бюджету. Разом з тим
253
Конституцією також передбачено право кожного на медичне страхування (обов’ язкове або добровільне) і створення умов для реалізації громадянами їх конституційного права є обов’ язком держави.
Уряд має забезпечити подальше реформування системи охорони здоров’ я шляхом формування керованого розвитку платних медичних послуг за рахунок особистих коштів, через добровільне медичне страхування або інші джерела додаткового фінансування та введення державного соціального медичного страхування (нового механізму бюджетного фінансування), водночас має бути гарантований рівень безоплатного обслуговування соціально незахищених верств населення.
Згідно з роз’ясненням секретаріату Конституційного Суду України від
19.02.1999 р. № 12/236 встановлення плати закладами охорони здоров’я державної комунальної власності за медичні послуги за договорами медичного страхування є компетенцією Кабінету Міністрів України, і це питання не підвідомче Конституційному Суду України.
Запропонований механізм керованого розвитку платних медичних послуг через добровільне медичне страхування з точки зору конституційності і законності перебуває у правовому полі, тому поряд з іншими додатковими джерелами фінансування медичної допомоги (послуги) він може суттєво впливати на поліпшення стану охорони здоров’я в Україні, якщо в розвитку такого механізму буде зацікавлене не тільки населення, а й медичні працівники (механізм доплати до зарплати медпрацівникам повинен бути розроблений).
Вищезазначений блок проблем можна віднести до загальнодержавних, тому важливими умовами їх вирішення є економічна, фінансова та кредитна стабільність, а також реорганізація діючої системи оподаткування.
В Україні сьогодні діє ряд економічних, правових та соціальних факторів, вплив яких стримує розвиток медичного страхування. Існує соціальна невизначеність статусу та перспектив медичного страхування, що створює у більшості населення ілюзію його неактуальності.
Стабілізація стану державного фінансування витрат на матеріальну допомогу людям з обмеженими фізичними можливостями дозволила на якісному рівні провести на Харківщині 2003 р., який було оголошено роком людей з інвалідністю. Якщо раніше кошти з місцевого бюджету направляли на покриття заборгованості з цих виплат, то, починаючи з 2001 р., вдалося більше виділяти їх на закупівлю обладнання, медикаментів, слухових апаратів, адресну
254
» следующая страница »
1 ... 135 136 137 138 139 140141 142 143 144 145 ... 256