Ефективне функціонування і розвиток банків можливі лише за умов координації їх діяльності, забезпечення дієвості механізму контролю й нагляду. Це досягається завдяки практичній організації банківської справи у кожній країні в формі банківської системи. Банківська система є не лише механічним поєднанням банків певної країни. Це складний фінансовий організм, потреба у функціонуванні якого зумовлена комплексом організаційно-економічних умов.
Сутність банківської системи становить собою якісно новий, вищий рівень економічних відносин, що характеризуються взаємодією банківських установ, визначаючи їхню роль в економіці як цілісної системи. Ця система є внутрішньо організованою, взаємопов’язаною, має загальну мету і завдання.
На практиці відмічається відносна відособленість банківської системи, здатність її до саморозвитку та самоорганізації, спроможність системи вдосконалюватися на основі гнучкого механізму реагування на несприятливі обставини та уникати кризових явищ. Це зумовлено тим, що динамізм як іманентна ознака банківської системи виступає одним із важливих факторів її ефективного функціонування. Йдеться про перманентні кількісні та якісні зміни у діяльності банківських установ. У самій банківській системі має місце чітка структуризація, адже власне поняття системи передбачає певну ієрархічність побудови елементів, що її утворюють. А тому банківська система повинна бути забезпечена належним нормативно-правовим регулюванням і контролем за її діяльністю. Дослідження особливостей банківської системи опирається на ієрархічну підпорядкованість елементів банківської системи за дворівневим принципом. Перший (вищий) рівень системи утворює Національний банк України із покладеними на нього організаційно-контрольними завданнями, а другий рівень — підсистема комерційних банків із властивими їй операційними функціями. Банківська система України, як і сама держава, пройшла складний, специфічний і лише їй притаманний шлях формування і становлення. Це зумовлено тим, що Україна в цілому, або її окремі регіони в політичному і, особливо, в економічному відношенні постійно залежали від інших держав: Росії, Польщі, Австро-Угорщини, Румунії. Саме під впливом цих держав формувалась економічна і, зокрема кредитно-банківська інфраструктура української держави.
Історія — це вчитель життя, а історія банківської системи — це вчитель найвищого з мистецтв — управління економікою та бізнесом. Тому можна стверджувати: народ, який не знає історії своєї банківської системи, не може ефективно управляти своїми фінансовими справами. Сьогодні важливо знати історичні передумови цього процесу. Адже відомо, що будь-яка економічна ідея країни не може бути реалізована, якщо вона не базується на попередньому досвіді свого народу.
У процесі наукового дослідження проблем історико-правового формування та розвитку БСУ виявилися ефективними такі загальнонаукові методи як історичний, логічний і метод класифікації (систематизації), що виходять із специфіки історичної науки з її хронологічними та подійним підходом до висвітлення суспільного прогресу. Застосування цих методів дало можливість виділити як загальне, так і відмінне, особливе, що, зокрема, відбувалися в подіях і явищах економічного життя. Гармонійне поєднання синхронного і хронологічного методів гарантувало успіх наукового дослідження в ході проблемно-хронологічного викладу, це і було нами використано у роботі. Зважаючи на те, що близьким до розглянутих вище методів є метод періодизації (діахронний метод), в якому особливо виразно відображається специфіка конкретно-історичного дослідження, нами виділялися якісні зміни в ході розвитку досліджуваного явища, розкривалися форма й зміст явищ на певних історичних етапах. Серед використаних історичних методів чільне місце посідає порівняльно-історичний метод. Поєднання історичного і правового підходів дозволило створити необхідний інструментарій та здійснити комплексний історико-правовий аналіз формування й розвитку банківської системи України.
» следующая страница »
1 ... 87 88 89 90 91 9293 94 95 96 97 ... 381