Економічні радники М. Горбачова, і насамперед Г. Явлінський, намагалися створити програму для СРСР. Суть їхньої концепції зводилась до таких положень: «ніякого обвального розпаду; питання армії та кордонів — питання добре підготовлених переговорів; негайне введення в дію Економічного договору; вільна торгівля; банківський союз і резервна система (виділено авт.); координація економічного законодавства; взаємне обмеження бюджетних дефіцитів. Тобто, зберігаючи той самий напрям суспільно-економічних перетворень, вони пропонували вдатися до поступових, економічних обґрунтованих кроків» [35, С. 445]. Російські політичні кола після 1991 р. ще довго не могли подолати інерцію імперського мислення й психологію месіанізму, що негативно впливало на економічне співробітництво України і Російської Федерації (РФ) і, зокрема, на розподіл фінансів колишніх банків СРСР, кошти яких централізовано направлялись у Москву і залишилися на рахунках тамтешніх банків. Після розпаду союзної держави яскравим підтвердженням такої фінансової політики є діяльність Ощадбанку СРСР. За його вказівкою із України за останні місяці існування СРСР було перераховано без відшкодування до Москви практично всі заощадження населення України, що внаслідок інфляції та банкрутства Ощадбанку призвело до втрати коштів його вкладників, компенсація яких лягла непосильним тягарем на бюджет вже незалежної України.
Економічний і фінансовий хаос, що надовго укорінився в Україні, став наслідком кризи соціального, державного і галузевого управління. У цьому зв’язку можна погодитись із доктором технічних наук Є.С. Гончаровим, який запропонував управління сучасною суспільною системою розглядати як дерево цілей [75, с. 13-15].
«Стовбуром« дерева цілей є певний суспільний процес — економічний, політичний, військовий і т.п. Від стовбура відгалужуються «гілки» — цілі певних груп людей, що створюють «крону» дерева цілей. В кроні дерева цілей потрібно розрізняти три рівні цілей: нижній рівень — цілі виконавців певної суспільної системи, середній рівень — цілі управлінців цієї системи і верхній рівень — цілі держави. Управлінці в економічних (виробничих) системах — це власники і співвласники капіталу або їх довірені особи; в не виробничих системах (політичних, наукових, військових і т.п.) — це певні особи, яким на підставі суспільних «нормативів» надане право управління певними матеріальними та людськими ресурсами.
В історичному розрізі, центр інтересів суспільства еволюційно зміщується з верхньої, державної, частини в нижню, «народну» (виконавську), частину крони дерева цілей відповідно до того, як змінюється в суспільстві відношення людей до власності, до капіталу. Тобто дерево цілей пірамідальної форми, що відповідає народно-капіталістичній економічній системі, забезпечує суспільству найвищу живучість у природному середовищі. Модифікована теорія «народного капіталізму», що у первісному варіанті виникла у 50-ті роки XX століття, не втратила актуальності й нині, що не стосується, однак самого терміну.
В громадських системах, залежно від рівня їх організації, трапляються такі ситуації, коли дерево цілей не відповідає стану ресурсів (особливо людських), і це призводить до управлінської кризи. Наведена концепція розуміння управлінських процесів дає змогу провести адекватний аналіз проблем, характерних для становлення незалежної України.
Наслідки такого аналізу свідчать, що найбільшого розмаху управлінська вакханалія досягла за часів так званого «застійного періоду», коли все управлінське мистецтво зводилося переважно до вміння «вгодити старшому» та розкрадати державне. Управлінські структури суспільства заповнювалися бездарними людьми на підставі «ідеологічної зрілості» та протекціонізму. Свідченням цьому були так звані «узбецька справа», «справа Медунова» тощо.
» следующая страница »
1 ... 6 7 8 9 10 1112 13 14 15 16 ... 381