Єдиним інструментом узгодження інтересів приватних власників квартир оголошено їх об'єднання в об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які з багатьох причин розвиваються повільно. До речі, ОСББ не охоплюють значної частини житлового фонду не лише в Україні, але і в багатьох інших країнах. Так, в західній частині Німеччини ОСББ охоплюють лише 4% населення, а в східній -17%, в скандинавських країнах в ОСББ або житлових кооперативах об'єднано не більше 20% всіх домогосподарств, в США - не більше 7% [2]. У Швеції в кооперативному житлі проживають 18% населення, а приватизація окремих квартир там зовсім заборонена. ОВЖ або кооперативне житло - це одна з важливих, але далеко не єдина і не переважаюча форма спільного мешкання домогосподарств. Значно більше поширені прибуткові багатоквартирні будинки, де домогосподарства знімають житло.
Культура житлових співтовариств в багатоквартирних будинках в Україні не розвинена. Система «громадськості», що є розвиненою на селі - не прижилася на міському ґрунті. Існує значна соціальна і інституційна інерція в еволюції житлових співтовариств, її не можна ігнорувати. У Франції подібна культура формувалася 150 років. Бажання «стискувати час» і змусити всіх «перестрибнути» в ОСББ завдає більшої шкоди, ніж приносить користі, живить недовір'я громадян до управління житловим фондом.
Першим кроком може бути створення, наприклад, органів територіальної суспільної самоврядності, зокрема будинкових комітетів, закладів, що функціонують на засадах добро-сусідства, уміння спільно вирішувати прості побутові проблеми, такі, як прийняття робіт після капітального ремонту будинку або благоустрою прибудинкової території, обговорення планів робіт з обслуговування житлового будинку і відстежування їх виконання, контроль за фінансовими потоками, інформаційна робота з жителями і так далі.
Що стосується споживчих витрат, то їх аналіз в західних країнах дозволив встановити два важливі моменти. Перший - якщо порівняти низку всіх фактичних і розрахункових платежів за оренду, ремонт, утримання житла і комунальні послуги з доходами домогосподарств, отримаємо середню частку для Європейського Союзу і США, яка за розрахунками дорівнює 21% [2]. Ця частка є стійкою: адже за останні півсторіччя американці стали в 2,5 рази багатше, а частка витрат на вказані цілі в доході не змінилася. У європейських країнах частка цих витрат у домогосподарств різних прибуткових груп кожної країни стабільна. Вона не залежить від рівня доходів [2]. У структурі споживчих витрат є динамічні складові (наприклад, із зростанням доходів помітно знижується частка витрат на задоволення першочергових потреб і підвищується попит на розваги і туризм) і гранично стійкі - витрати на житло, послуги і транспорт. Останні залежать від типу сім'ї -кількості її членів, їх віку, рівня і характеру зайнятості.
Другий момент - структура житлових витрат. Витрати на житло в західних країнах включають: фактичні витрати на оренду житла; розрахункову вартість оренди житла, в якому проживають його власники; витрати на вміст і поточний ремонт житла; витрати на водопостачання, каналізацію, вивіз сміття та інші житлові послуги, а також витрати на енергопостачання
- електроенергію, теплову енергію, газ, рідке і тверде паливо для індивідуального опалювання житлових будинків. Лише три останні складові (вміст, поточний ремонт і комунальні послуги) сумірні з витратами на житлово-комунальні послуги в Україні. Головна ж відмінність
- оцінна і фактична вартість оренди.
При коректному порівняльному аналізі за даними [2,3] виявилось, що доля витрат на житлово-комунальні послуги, аналогічних українському показнику, складала в США протягом останніх 42 років лише 5,5-6,6%. Вона жодного разу не відхилялася від середньої величини більш ніж на 0,5%. Це індикатор наявності граничного значення.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7