Соціальна політика та якість життя населення

Цілі соціальної політики перехідного пері­оду поточного характеру визначаються як: по­гашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат; забезпечення прожитково­го мінімуму; боротьба з бідністю, надання ад­ресної допомоги; захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів; обмеження безробіття та стимулювання зайня­тості населення; створення екологічно та соц­іально безпечних умов життя; запобігання соц­іальній деградації тощо.

Методи впливу держави на розвиток соц­іальної сфери:

- правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законо­давчих та нормативних актів;

- прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуго­вування, охорона навколишнього середови­ща тощо);

- соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій; впровадження ефективної прогресивної си­стеми оподаткування індивідуальних гро­шових доходів населення;

- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення ме­режі центрів служб зайнятості й бірж праці;

- встановлення соціальних і екологічних нор­мативів і стандартів, контроль за їх дотри­манням;

- державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші); держав­ний вплив на ціни та цінотворення;

- обов'язкове соціальне страхування в різних формах, пенсійне забезпечення; розвиток державного сектору економіки та виробниц­тво суспільних товарів і послуг; підготовка та перепідготовка кадрів; організація опла­чуваних громадських робіт; соціальне парт­нерство.

Державні соціальні стандарти встановлені за­конами та іншими нормативно-правовими ак­тами соціальні норми і нормативи або їх комп­лекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гаранти встановлені за­конами та іншими нормативно-правовими ак­тами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних вип­лат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збережен­ня її здоров'я, набору продуктів харчування, а

також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і куль­турних потреб особистості.

Соціальні норми і нормативи показники необхідного споживання продуктів харчуван­ня, непродовольчих товарів і послуг та забез­печення освітніми, медичними, житлово-кому­нальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення. Соціальна база ринкового реформування соціальні верстви і групи, заці­кавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності [1].

У широкому розумінні опорою реформуван­ня є середній клас. Його ключовими характе­ристиками є: особиста свобода, самостійна еко­номічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Рівень і якість життя інтегровані показни­ки соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах екс­перти використовують поняття індекс розвит­ку людського потенціалу, або скорочено індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник зап­ропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. Індекс людського розвитку має такі три складові:

1) тривалість життя населення;

2) рівень освіти;

3) обсяг ВВП на душу населення.

Задані граничні значення для кожного показ­ника:

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 3 4 56 7