Проти релігії, блюзнірство (богохульство); зневіра в існуванні богів; невиконання обрядів. Оскільки релігія мала державний характер, то за такі злочини засуджували до смертної кари або вигнання з конфіскацією майна.
Проти особи. Насамперед це злочини проти життя і здоров'я людини, вбивство, кваліфікованим видом якого було поранення інших людей при спробі когось убити, каліцтво, поранення. До них належали й підпал.
Проти честі. Це образи словесні й дійові. В разі дійової зневаги, якщо зневажений у свою чергу відповів словесною чи дійовою образою, карали тільки ініціатора, призвідника.
Проти моралі. Це передусім подружня зрада. Коханця дружини, спійманого на місці злочину, можна було безкарно вбити; не спійманому на аморальному вчинку, але винному, загрожувало безчестя. З невірною дружиною чоловік мусив розлучитися, в противному разі йому загрожувало позбавлення громадянських прав. Невірна дружина навіть після розлучення не мала права з'являтися на свята, видовища, у храми.
До цих злочинів належало розтління малолітніх — за це засуджували до смертної кари, або атімії.
Проти майна. Це крадіжка (явна або прихована) — злодій мусив повернути викрадену річ і платив штраф у подвійному розмірі її вартості. До кваліфікованих видів крадіжки належала крадіжка з храмів, предметів культу тощо (смертна кара). Пошкодження чужого майна, вчинення комусь збитків також вважалося злочином проти майна.
Покарання за злочини були різними. Одним з найсуворіших покарань була смертна кара, що здійснювалася різними засобами. Так, злочинців скидали у провалля або застосовували отруту. Вони могли прийняти її самі, іноді на вибір пропонували ще й меч чи шнурок. Розбійників, злодіїв і рабів зазвичай вішали або вбивали, закидаючи камінням.
Ще один вид покарання — продаж у рабство. Іноді так карали розбійників і грабіжників, метеків чи вільновідпущеників, але не афінських громадян.
Відомі й тілесні покарання. Найсуворішим було калічення членів (відрубування рук і ніг, кастрація), що застосовувалось тільки до рабів, чужинців, та й то дуже рідко. Частішим видом було побиття батогами (рабів).
Поширені види покарань — штрафи і конфіскація майна. Остання була як основним, так і додатковим покаранням.
Ув'язнення як самостійний вид покарання не застосовували. В ув'язненні злочинця тримали тимчасово, до суду, а державних боржників — до сплати боргу.
Достатньо широко застосовували позбавлення прав — атімію. Вона полягала в повному або частковому позбавленні політичних або громадянських прав — на певний час чи пожиттєво. В деяких випадках атімія супроводжувалась конфіскацією майна. В разі повного позбавлення прав засуджений не міг обіймати жодних громадських чи державних посад, брати участь у Народних зборах, відвідувати храми, театри, видовища й свята, не мав права звертатися до суду.
Ще одним видом покарання було тимчасове (наприклад, при остракізмі) або пожиттєве вигнання. Якщо засуджений до пожиттє- вого вигнання зволікав з виїздом чи повертався в Афіни без дозволу, то він підлягав смерті. Карався і той громадянин, який будь- чим допомагав вигнанцеві (переховував його, годував та ін.).
Процес. Подавати скарги, порушувати судові справи могли тільки афінські громадяни чоловічої статі. За жінок це робили опікуни, за метеків — їхні простати, за рабів — їхні господарі. Як відомо, в Афінах розрізняли два види судових справ і відповідно два процеси.
Процес приватний — dike — порушували за заявою потерпілої сторони або її законного представника — куг^а. Процес публічний — gгарhе — починали з ініціативи державних органів або за заявою повноправного громадянина незалежно від того, чи були порушені його особисті інтереси чи ні.
Процес приватний потерпілий мав право в будь-який момент припинити, а процес публічний обов'язково треба було довести до завершення справи (під загрозою штрафу в тисячу драхм). Жодних матеріальних вигод при виграші справи зазвичай ініціатор процесу не мав, а програвши справу, сплачував штраф у сумі 1 тис. Драхм, якщо при голосуванні у суді на його користь було подано менше 1/5 голосів суддів. Ініціатори приватного процесу сплачували судове мито. Ініціатори публічного процесу були від нього звільнені. Однак зауважимо, що під час процесу grарhе громадянин у деяких випадках міг мати матеріальну вигоду, якщо він скаржився на порушення фінансових інтересів держави (несплата податків, мита тощо) будь-якою особою. Якщо процес закінчувався виграшем, то ініціатор отримував частку конфіскованого майна чи штрафу, присуджену винному. Такий порядок призводив до появи специфічної групи людей — професійних донощиків (сикофантів). Водночас звинувачені громадяни мали право подати скаргу на дії сикофантів і почати проти них судовий процес.
» следующая страница »
1 ... 70 71 72 73 74 7576 77 78 79 80 ... 215