Історії держави і права зарубіжних країн

Політичні права громадян тривалий час (до реформ Перикла) залежали ще й від належності до одного з чотирьох розрядів (див. Реформи Солона). Нагадуємо, що вищі посади в державі діставали тільки громадяни першого розряду, а фетів на жодну посаду не можна було обирати. Після реформ Перикла, як зазначалось, усі громадяни були зрівняні в політичних правах. Проте розподіл гро­мадян на чотири майнові розряди і у зв'язку з цим певні переваги і привілеї громадян вищих розрядів збереглись. Наприкінці IV ст. До н. Е., однак, були введені деякі зміни: замість прибутку із землі критерієм належності до того чи іншого розряду слугував грошо­вий прибуток. Отже, до першого розряду віднесено громадян з річним прибутком 6 тис. Драхм, до другого —3 тис., до третього — 1 тис. Драхм. Усіх інших з нижчим прибуток віднесено до четвер­того розряду.

Врешті, як вважають дослідники, в Афінах повноправними гро­мадянами була тільки 1/10 частина населення.

Громадяни Афін мали й певні обов'язки, серед яких найважли­вішим була військова служба. Звільняли від неї тільки членів Ради 500, державних урядовців і власників кораблів, які служили дер­жаві. Важливими були й обов'язки брати участь у роботі Народних зборів, виконувати певні повинності й сплачувати податок на ко­ристь суспільства, держави. Найбагатші громадяни (перший розряд) мали ще один обов'язок перед суспільством — так звані літургії. Чим багатше громадянин, тим складнішими були літургії, пов'язані зазвичай зі значними видатками. Літургії поділяли на звичайні, тобто такі, які повторювалися регулярно, щороку, і надзвичайні. До звичайних належали хорегії (організація і фінансування музичних, хорових, поетичних змагань, театральних вистав тощо), гімнасіархії (організація і харчування учасників спортивних змагань), фінансу­вання спільних обідів під час різних святкувань та ін.

До надзвичайних літургій належала трієрархія — обов'язок спо­рядити військовий корабель. Держава давала громадянину готовий корпус корабля з тим, щоб він повністю його обладнав, забезпечив усім необхідним для плавання. За це такому громадянинові дава­лась змога рік командувати цим кораблем з правом отримання пев­ної частки воєнних трофеїв.

Не можна було призначати комусь літургію двічі на рік, як і два роки підряд. Якщо громадянин вважав, що літургія для нього надто обтяжлива, то він мав право не погодитись з її прийняттям, назвавши при цьому багатшого громадянина. Коли ж і той запере­чував, то перший міг запропонувати другому обмінятися майном і тоді виконати літургію. Такі випадки насправді траплялися. Вод­ночас зазначимо, що багаті громадяни самі нерідко пропонували взяти на себе різні літургії — щоб заслужити в суспільстві повагу і славу, популярність й політичні дивіденди. Як засвідчують джере­ла, щорічно виконували літургії близько 60 громадян.

Афінські громадяни, зокрема чоловічої статі, користувалися всією повнотою прав тільки в межах своєї держави, зрештою, як і громадяни всіх інших держав — полісів Греції. За межами свого поліса вони були безправними іноземцями. Це викликало гостру критику прогресивних політичних діячів, філософів Стародавньої Греції. Але до зрівняння в правах усіх греків незалежно від того, звідки вони були родом, не дійшов жоден поліс. Виникли, однак, міждержавно-правові інститути, які регулював відносини різних міст-держав. Це зумовлювалось щораз тіснішими торговельними, дипломатичними, військовими та іншими зв'язками між грецьки­ми державами. Так виникла проксенія — інститут "гостинності", що регулював ставлення громадян до іноземців-греків за принци­пом взаємності. Проксенія здійснювалась між окремими особами чи категоріями громадян різних полісів, а згодом між державами. Уряд доручав піклування про таких іноземців спеціальним упов­новаженим — проксенам або одні держави посилали своїх про- ксенів до інших, щоб ті були захисниками і посередниками для своїх громадян перед громадянами і властями інших держав. Через проксенів вели й дипломатичні переговори з іншою державою, спершу звертаючись до свого проксена, який там проживав. Але поза цією системою "гостинності" іноземець не міг користуватися правами нарівні з місцевими громадянами, не мав жодних полі­тичних прав, більшості цивільно-правових та інших (не міг, на­приклад, купувати нерухомість).

 

« Содержание


 ...  52  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я