Окремі сімейства і роди утворювали коаліції, закріплюючи політичні союзи династичними шлюбами, взаємно підтримували один одного, коли кого-небудь з них притягали до відповідальності.
Колишня простота в побуті, одязі, невибагливість змінюються надмірною розкішшю. Будинки обставляють дорогими меблями, виробами мистецтва, скульптурами, столи сервірують золотим та срібним посудом, вживають заморські страви і вина, одяг, взуття виготовляють з дорогих матеріалів, з дорогоцінними прикрасами. Знатні сімейства дуже дбали про свій престиж: в очах громадської думки велике значення мали давність роду, наявність знаменитих предків. З цією метою нерідко фамільні записи фальсифікувались, кількість знатних предків збільшувалась, з'являлися герої, яким приписували фантастичні подвиги. Стало престижним мати воскові зображенні предків, які зберігалися у парадній частині дому. В будинках знаті товпилися численні клієнти, котрі супроводжували свого патрона, голосували за нього на виборах, агітували за нього, захищали.
Економічною основою могутності нобілітету було велике землеволодіння: землі власні та виділені їм для користування з громадського фонду. Успішні війни також збагачували насамперед командирів, котрі належали до того ж нобілітету, знатних родин. Величезні прибутки давало знаті й управління провінціями. Оскільки за законом Клавдія 218 р. До н. Е. Сенаторам було заборонено займатися торгівлею і промислами, то землеволодіння, дорогоцінні метали, мистецькі вироби стали формами капіталовкладень, які набули поширення серед нобілітету.
Разом із зникненням дрібного селянського господарства дедалі більше зростають величезні рабовласницькі латифундії. На великих земельних масивах розгортається садове господарство, створюються пасовища для худоби. У зв'язку з дешевизною хліба площі орних земель скорочуються. Виробництво сільськогосподарських культур в Італії невпинно скорочується.
Водночас поступово зміцнюються позиції незнатної верхівки плебсу — вершників (не плутати з центуріями вершників часів реформи Сервія Туллія).
Після заборони сенаторам-нобілям займатися комерційною діяльністю саме ці вершники зосередили у своїх руках, велику торгівлю і фінансові справи. Отже, вершники поступово перетворюються у торговельну і фінансову знать. Під їхнім контролем перебували й різні відкупи, серед них здебільшого відкупи провінційних податків. Для цього створювалися спеціальні відкупні товариства (societates риьіісапогит), до яких могли належати й люди середнього достатку. Всі члени товариства вносили свій пай і відповідно до нього одержували прибутки. Головну роль у цих товариствах виконували вершники. Членів цих товариств називали публіканами. Стягаючи в провінціях з населення податки, вони чинили при цьому різні зловживання, вдавались і до лихварства: якщо у платників податків не було коштів, публікани давали їм необхідну суму в позику (під відсотки).
Зовнішня торгівля теж опинилася під контролем вершників. Багатство та їхній вплив чимдалі зростали. Вони й у Римі в широких масштабах стали займатися лихварськими операціями, набували землі як в Італії, так і за її межами.
З нобілями вершники переважно виступали в союзі, спільно. Але часто між ними відбувалися конфлікти. Зокрема, вершники почали брати активну участь в антисенаторських коаліціях, які виникали в міру поглиблення соціальних суперечностей у другій половині II ст. До н. Е. Пояснюється це тим, що сенатори-нобілі, володіючи величезними маєтками й землями, через сенат і магістратуру ще й управляли державою, визначали основні напрями її внутрішньої і зовнішньої політики, а вершники, тримаючи під контролем торгівлю та фінанси, тобто володіючи дуже серйозними економічними позиціями, не мали реальної політичної влади.
» следующая страница »
1 ... 123 124 125 126 127 128129 130 131 132 133 ... 215