В законі україни "про лізинг" визначено, що він може бути двох видів: фінансовий і оперативний. У результаті укладання договору фінансового лізингу, лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об' єкта лізингу, а при укладанні угоди оперативного лізингу передбачає фізичну передачу лізингодавцем у платне користування лізингоодержувачу інвентарного об' єкта основних засобів на строк, який має бути меншим строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу [3, с.70]. Якщо розглянути визначення фінансового і оперативного лізингу в законі "про лізинг" порівняно із законом "про оподаткування прибутку підприємств", то встановлення строку користування основними фондами, переданими в лізинг, як такого, що не перевищує строку повної амортизації даних фондів, що зазначено в другому законі, є більш прийнятним з точки зору суб'єктів лізингу.
Несприятливим для розвитку лізингових відносин в україні був той факт, що лізингоодержувач не мав можливості самостійно визначити найвигідніший для себе строк дії договору і порядок сплати лізингових платежів. Однак з 1 липня 2000 р. Введено в дію положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "основні засоби", який дозволяє підприємцям самостійно обирати методи нарахування амортизації, що дозволяє суб'єктам лізингових відносин вибирати більш вигідний строк дії та умови лізингової угоди.
Залишається недостатньо чітко зрегульованим питання стягнення пдв з об' єктів лізингу, які ввозить з- за кордону лізингова компанія на замовлення лізингоодержувача і які є для останнього товарами критичного імпорту (не обкладається пдв). Крім того, недолік чинного законодавства полягає в тому, що в україні практично неможливо реалізувати пайовий лізинг, яким визнається лізинг, що здійснюється за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти (не більше 80 % вартості об'єктів лізингу). Отже, лізингодавець (учасник пайового лізингу) повинен мати в своєму розпорядженні вільні кошти з сумі не менше 20 % вартості об'єкта лізингу. Однак при високій вартості об'єкта і великій кількості здійснюваних операцій протягом року лізингова компанія для участі в пайовому лізингу повинна мати величезні фінансові ресурси, які можна нагромадити при успішному існуванні на ринку за певну кількість років.
Для стимулювання розвитку лізингу в україні необхідно вирішити питання єдиного, стабільного та поміркованого оподаткування на всій території країни, яке зможе зацікавити великі іноземні лізингові компанії, що мають сучасні високотехнічні об'єкти лізингу для переоснащення підприємств для випуску якісної продукції.
Але існують й інші проблеми, що заважають становленню стабільної лізингової індустрії в україні. Протягом останніх майже десяти років в україні панувала макроекономічна нестабільність, викликана високими темпами інфляції та знеціненням національної грошової одиниці. Наслідком цього стала висока вартість капіталу та неможливість довгострокового фінансового планування. Незважаючи на досягнення в удосконалені законодавчої бази, існуюча юридична, регулююча і податкова системи не сприяють розвитку ефективних ринкових відносин, ринків, зокрема ринку лізингу в україні. Такі умови створили значні проблеми для українських банків та фінансового сектору в цілому, який характеризується відсутністю альтернативних банківським кредитам джерел довгострокового фінансування. Саме за рахунок довгострокових, недорогих коштів лізингові компанії могли б придбати об'єкти лізингу. Ще однією проблемою в умовах, що склалися є неможливість знайти надійних лізингоодержувачів, що виправдали б сподівання лізингодавців стосовно достатньо високих прибутків, і яким можна було б довірити кошти на основі аналізу їхніх грошових потоків.
» следующая страница »
1 ... 213 214 215 216 217 218219 220 221 222 223 ... 293