В США, для підтримання фермерів, державне регулювання сільськогосподарського виробництва досягається шляхом «цін підтримки», які мають два види: цільові і закладні ціни. Цільові ціни передбачають відшкодування затрат, в які включається середня норма прибутку на фермерський капітал і розрахункова земельна рента. Вони гарантують певний доход, необхідний для самофінансування і розширеного відтворення на фермах з середнім і низьким рівнем затрат. Ринкові ціни, по яких фермер продає продукцію, можуть бути нижчими чи вищими цільових цін. Якщо вони нижчі цільових, то фермер отримує компенсацію. Тому цільові ціни - це фактично «гарантовані ціни». В США існує також «закладна ціна», яка використовується товарно-кредитною корпорацією (ТКК). По такій ціні фермер здає ТКК у заставу свою продукцію, якщо ціни на ринку нижчі «закладної». Якщо ціни на ринку піднімуться вище «закладних», то заставна продукція може бути викуплена у ТКК по «закладній ціні» за вирахуванням витрат за зберігання.
В Україні в останні роки уряд також почав застосовувати закладні гарантовані ціни на зерно, викуплене у сільськогосподарських виробників. Однак брак коштів у держави обмежує її можливості в цьому починанні. Тому вони мало впливають на доходи виробників зерна. Так, заставні та інтервенційні закупівлі становлять всього 1 -2% від зібраного урожаю, тому вони слабо впливають на ринок сільськогосподарської продукції. Цей вплив може бути досягнуто, якщо держава буде закуповувати до 10% вирощеного урожаю окремих культур. В зарубіжних країнах «закладні ціни» забезпечують фермерам не лише необхідний рівень рентабельності, але і сприяють недопущенню циклічності виробництва, зближують рівень доходів фермерів з іншими категоріями населення, рятують від банкрутства дрібних фермерів і зберігають сільську місцевість як спосіб життя людей. Так, якщо 60-х роках ХХ ст. фермерські доходи у США становили близько 3/4 доходів нефермерів, то у 1985 р. середній дохід фермерських сімей складав 29436$, а загальнонаціональної сім'ї - 29066$. У Швеції, Австралії, Канаді, Бельгії доходи фермерських господарств дещо перевищують середні доходи інших домогоспо-дарств, а у Японії, Франції, Фінляндії вони значно більші [5, с. 58].
В Україні в останні роки доходи сільських до-могосподарств на 16-17% нижчі порівняно з середніми доходами всіх домогосподарств [9, с. 425]. Якщо у зарубіжних цивілізованих країнах 70% від ціни реалізованого кінцевого продукту отримує сільськогосподарський виробник, а 30% дістається різного роду посередникам, то в Україні навпаки, посередники привласнюють 70%, а ті, хто виробляє сільськогосподарську продукцію, отримують лише 30% від цін реалізації [12].
Починаючи з 2010 р., уряд України задекларував мінімальні закупівельні ціни на молоко і м' ясо. Якщо до недавнього часу окремі заготовачі не платили селянам і по гривні за літр молока, то нова ціна навіть на сировину другого ґатунку не може бути меншою від 2,12 грн., а першого і вищого сорту - 2,5-2,6 гривні [10]. Мінімальна за
готівельна ціна живої ваги свинини встановлена на рівні 12,3 грн. за кілограм.
Недостатній рівень підтримки власного товаровиробника призвів до того, що Україна перетворилася на імпортера сільськогосподарської продукції. Так, імпорт м' яса у 2008 р. становив 512 тис. т., вершкового масла - 14,8 тис. т. Це призводить до зменшення власного поголі-в' я, чисельність якого за останні два роки скоротилося: ВРХ - на 1 млн. голів, в тому числі корів - на 455 тис. голів, свиней - на 1,3 млн. голів.
Другим напрямком регулювання і підтримки господарства є пряме його субсидування. Здійснюється це в розрахунку на одиницю землі і поголів' я худоби, страхових і відшкодовуючих платежів, у вигляді фінансування закупівель ресурсів і др. Із загальної суми компенсаційних платежів, у країнах з розвинутою ринковою економікою, 2/3 складають виплати в розрахунку на земельну площу і поголів' я тварин
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8