Узгодженими із зазначеними вище документами повинні стати державні програми. Для реалізації Стратегії будуть сформовані державні програми розвитку освіти, сфери досліджень і розробок, підтримки інноваційної активності в економіці, розвитку інформаційного суспільства, а також державні програми або підпрограми держпрограм, спрямовані на розвиток високотехнологічних секторів економіки. У рамках державних програм будуть деталізовані механізми реалізації Стратегії, конкретні заходи, джерела й обсяги фінансування. При цьому через інструмент державних програм загальна Стратегія буде пов' язана з рішенням завдань інноваційного розвитку в секторах економіки й соціальної сфери - охороні здоров' я, культурі, енергетиці й т. ін.
Документами, що розробляються відповідно до документів вищих статусів, повинні стати регіональні стратегії інноваційного розвитку. Це передбачає привнесення у відносно централізований процес прийняття рішень, що використовується в Україні, чіткого розуміння запитів і потреб на місцевому рівні. Посилення зворотного зв' язку в системі державного управління у сфері інноваційного розвитку допоможе органам влади державного рівня краще орієнтувати заходи щодо підтримки інновацій на регіональні потреби. Паралельно з документами стратегічного планування буде вибудувана система формування й уточнення, а також реалізації технологічних пріоритетів, у рамках якої визначатимуться конкретні пріоритетні напрями розвитку науки й техніки, критичні технології, фінансовані державою в першочерговому порядку.
Стабільне економічне зростання України в середньо- та довгостроковій перспективі залежатиме від трьох основних факторів: 1) технологічного рівня (рівень інноваційної активності та ступінь розвитку ІКТ); 2) стану суспільних інститутів (законодавча база, боротьба з корупцією та ін.); 3) стану макроекономічного середо -вища (макроекономічна стабільність, кредитний рейтинг країни, витрати уряду та ін.). Важливу роль при цьому відіграють фактори інноваційного розвитку економіки, серед яких: фактор мотивації та запитуваності інновацій; техніко-економічна трансформація виробництва, характер і структура ринку тощо.
Висновки. Для країн з недостатньо сформованим інституційним середовищем, у тому числі й України, криза різко загострила умови, за яких їхня соціально-економічна система збільшує свій відрив від конкурентів, безнадійно відстаючи у сфері високих технологій та небезпечно експериментуючи зі зростанням соціальної нерівності. Такий стан робить модернізацію соціально-економічних відносин на основі переходу на якісно вищий технологічний рівень не лише бажаним, а життєво необхідним стратегічним кроком. У сучасних умовах міжнародної конкуренції взагалі не існує іншого вибору для України щодо моделі динамічного економічного розвитку, ніж мобілізація національного потенціалу для ефективного входження української економіки у технологічну траєкторію еволюції людської цивілізації.
Технологія прогнозування соціально-економічного розвитку має бути кардинально змінена. Екстраполяція минулих тенденцій не повинна домінувати при формуванні планів майбутнього. Стратегічне завдання полягає в переломі сформованих тенденцій, подоланні спаду й ініціюванні економічного зростання. Організація прогнозування та формування стратегії соціально-економічного розвитку в сучасних умовах вимагає врахування низки специфічних аспектів, пов' язаних з природою товарів із високим вмістом інтелектуальної власності, а також - з особливостями виробництва таких товарів. Неврахування відповідної специфіки призводить до обмеженості, а у низці випадків - і до неадекватності прогнозів та стратегій, виконаних із позиції класичних, індустріальних підходів щодо постіндустріального, мережевого виробництва.
» следующая страница »
1 ... 6 7 8 9 10 1112